ЕВГЕНИЙ ГРИБИНКА АНАЛИЗ Анализ баллады« Лодка »Евгений Грибинка изложенный в этой статье. «Лодка» Евгений Грибинка анализ Тема: размышления поэта о будущей жизни Аллегорические образы стихотворения «Лодка»: лодка (человек), море (жизни), волны, ветер, облака, гром (жизненные невзгоды, испытания). «Лодка» Гребенка стихотворный размер Стихотворный размер - четырехстопный амфибрахий. Рифмовки - перекрестная, смежное «Лодка» Гребенка характеристика Произведение «Лодка» Е. Гребенки является одной из первых оригинальных баллад в новой украинской литературе. Помещен он в первом сборнике писателя «Малороссийские поговорки» и обозначен выразительными чертами романтизма. Стихотворение «Лодка» имеет автобиографический характер размышлений молодого поэта, отправляется из родного хутора в Петербург, будто бросается в пенистые волны бушующего житейского моря, сначала играет, а там и беспощадно разбивает одинокий лодку. Романтизированных взволнованный рассказ достигается средствами народной поэтики; волны - «как черные горы», облака - «как темная ночка», громы грохочут - «как голос небесной кары», «шалят по пене нимфы». Однако у автора отсутствует чувство обреченности ... Уже само утверждение о невозможности спрятаться от мира, от жизни, и даже больше - понимание, что «нельзя же возраст целый пробыть с собой другом», - свидетельствуют об активности намеченной автором жизненной программы. Попрощавшись с хуторской «покоем», не имея уверенности, что «судьба и лштее горе» пройдут его в столице, автор совета служения высшей цели смело пускается в «белый свет». Стихотворение «Лодка» стоит несколько в стороне большинства произведений и является своеобразным манифестом молодого Е. Гребенки. В стихотворении «Лодка» Гребенка выразил свои душевные переживания, свои опасения, свои размышления о будущей жизни. Но это произведение близок каждому человеку, потому что всем нам свойственны чувства и переживания, которые вложил поэт в стих. «Лодка» Гребенка способы В последней строке первой строфы баллады повторяются звуки «р», «г», которые передают грохот грома, это аллитерация, которая усиливает образную картину бурного моря. Уменьшительно-ласкательные слова (ночка, весло), повторы (плавят), обращения (мой покой), невзысканной формы прилагательных (буйные, лютее). Черты романтического стиля в балладе: грозная морская стихия, трагедия с лодкой, переживания лирического героя, связь с фольклором.
Тема: зображення фантастичної події: хлопець-козопас потрапив у місто, де живуть тільки яяни.
Ідея: засудження тих, хто чує тільки власне «я», до всього іншого — байдужі, возвеличення доброти, чуйності, прагнення подати безкорисливу допомогу тому, хто її потребує.
Моя улюблена книга Л.Керолла "Аліса в країні чудес". Вона дуже цікава та фантастична. Коли я читала цю казку я уявила себе на місці Аліси. Так цікаво я ще ніколи не подорожувала. Після того як я прочитала книгу, я стала краще розбиратись в людях, книга навчила мене радіти життю. Я рада. що я мала змогу побувати у іншій країні, в країні казок.
Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.
Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі...
Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.
В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».
Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь:
Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки!
У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї:
Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу.
У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.
Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик:
Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...»
Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.
Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.
Ось проблемні питання :
1) Жити у великій родині чи мати своє?
2) Брати тиху жінку чи з "перцем"
І так далі