<span>Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає «Лісова пісня». 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.</span>
<span>Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і серці протягом багатьох років геніальною українською поетесою, лісова красуня Мавка здобула безсмертя. Адже вона втілює ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».</span>
Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
<span>З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. </span>
<span>Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... </span>
<span>У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. </span>
<span>Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. </span>
<span>У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. </span>
<span>Тарас Шевченко пророчо сказав про це так: </span>
<span>Наша дума, наша пісня </span>
<span>Не вмре, не загине. </span>
<span>От де, люди, наша слава, </span>
<span>Слава України. </span>
Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» звернувся до подій сивої давнини. Він відкрив завісу над далеким минулим, оживив його, наповнив оптимістичним звучанням. І Про події, описані І. Франком, збереглося мало документальних даних. Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в творі, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. Письменник у передмові до повісті писав, що пішов за легендою. Але невідомо за якою. У переказі, записаному в Закарпатті, розповідається про похід 1241 року. Там зокрема сказано, що русини підрубили дерева, склали в купи каміння і перегородили воду. Поширений у Польщі переказ про боротьбу народу з монголами розповідає, що мешканці відсікли відступ монголам у єдиному вузькому проході. Коли засліплені люттю вороги ввійшли в долину, «…почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено». Багато спільного мають закарпатська і польська легенди. Особливий наголос у них зроблений на допомозі народові самих природних умов життя. Якщо І. Франко використав не ці два відомі перекази, а інший, то він, безумовно, був дуже близький до них за змістом.
Справді існує село Тухля, про яке розповідається в повісті. Збереглися перекази про походження назви села, пов’язаної з загибеллю великої кількості ординців, від яких по всій околиці йшов тухлий сморід. Тож події, описані в творі І. Франка, справді мали місце в реальному житті.
Кожен має своє щастя и призначення ,яке він буде робити у майбутньому.