Поет:Сміливий,гордий,Божа людина,нещасний,талановитий,мужній,безкорисливий.
Бертольдо:Корисливий,лихий,підступний,має сліпу любов до Ізідори,упертий,
У розкішному саду народної української
поезії важливе місце належить ліричним
пісням. Імена авторів цих творів розгубила
історія, але інколи з давнини століть
виринають постаті піснетворців, серед яких
найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її
традиційно називають «дівчиною з
легенди», бо реальність її існування поки що
документально не підтверджено.
Понад три століття лунають пісні Марусі
Чурай на землі, даруючи людям невгасиму
любов.
Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з
давньогрецькою поетесою Сапфо?
Достовірні дані про українку з Полтави, яка
складала чудові пісні, не збереглися, адже
все знищила пожежа у цьому місті в 1658
році. А пам'ять про Марусю Чурай народ
зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо,
що народилася вона приблизно 1625 року
на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника
Полтавського козацького полку Гордія
Чурая. Був він хороброю і чесною людиною,
брав участь у козацьких походах проти
польської шляхти. Рятуючи Богдана
Хмельницького від смерті, Чурай загинув.
Маруся жила удвох із матір'ю в
Полтаві.Зростала вона незвичайною
дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з
дивовижною фантазією та чудовим
голосом, схильною до роздумів і складання
пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив
реєстровий козак Полтавського полку Іван
Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів,
знаючи, що вона закохана в молодого
козака Грицька Бобренка.
Із чого слід починати? «Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більше прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це “Книга власних імен” та поради знайомих». Та швидко бажання назвати дитину на честь якогось із пращурів зазнає фіаско під неабияким тиском друзів та знайомих. Вашу дитину всі хочуть назвати якось незвичайно, небуденно і вже ж, зрозуміло, нетрадиційно. За цих обставин забуваються імена українські, що переходять від покоління до покоління. Так серед Тарасиків, Богданків з’являється Жюль, Жни чи Гарик. Підрісши, така дитина почуватиметься незатишно серед однолітків, які частенько ще й кепкують з носія чудернацького імені. А щоб того не трапилось, Олег Чорногуз за допомогою гуморески радить щасливим батькам зупинитись і добре подумати, перш ніж дати ім’я своєму немовляті. «Останнє, що я вам пораджу, це не забудьте за гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо, Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемдр Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Атгіла Шкапченко й Аполлон Козолуп. Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть».
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії.