П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».
Ми часто чуємо, що творча людина – це не спосіб життя, а діагноз, і багато інших безпідставних припущень. Так кажуть люди, які в силу своєї неосвіченості не змогли в собі розкрити той талант, який був подарований їм Богом. Творча натура відчуває цей світ злегка інакше, спостерігаючи за фарбами життя в більш яскравому варіанті. Творчість – це якийсь дар, яким володіє людина, що просто зобов’язана розкриватися для навколишнього світу. Вважається найбільшим злочином приховування своїх здібностей і відмова від того, що б показати себе світу.
Фантазія творчої людини являє собою цілий паралельний світ, в який доступ мають тільки обрані нею люди. Будучи чимось неймовірним, вона дозволяє створювати чарівний творчий продукт, який прості «смертні» можуть споглядати в музеях, у продажу і в інших містах громадської доступності. Чого тільки варті чудові казки великого Андерсена! Тільки людина, позбавлена почуттів, зможе залишитися байдужою до прекрасної Русалоньки чи милої Дюймовочки. Цей автор вмів розглянути серед простих сірих перехожих чудові персонажі своїх творів.
Прочитавши якусь дуже цікаву книгу, Ви замислювалися хоч б на мить про її автора? Як і чим живе людина, в голові якої народжуються такі шедеври. Іноді шалено хочеться хоча б день прожити життя людини, яка здатна на дива, походити по місцях, які відвідує ця особистість . Хочеться випити саме той чай, який митець пив в момент, коли в голові «варилася каша», що незабаром перетворилася на нове життя.
Неможливо повною мірою оцінити різницю електронних варіантів книг та іншої творчості в порівнянні з тим, коли до них можна доторкнутися. Іноді, коли тримаєш в руках якусь хорошу книгу, здається, що відчуваєш її серцебиття. Ось закриваються очі, і ти потрапляєш у світ автора, в його емоції, в його страхи і переживання. В цей же час, відкривши електронну книгу, ми споглядаємо бездушні букви, які холодно дивляться з моніторів в стомлені очі читачів.
Окремо слід відзначити талант фотографів, які наче електровоз, рухаються вперед по рейках життя. Ці люди вміють не тільки часом і відображати кращі моменти життя, але і вибирати при цьому найкраще висвітлення, ракурс, місце і спосіб. Тільки воістину талановита людина з глибоким світоглядом зможе передати всю філософію цегляних стін і болючість переповнених сміттєвих баків. При всій безглуздості експозиції, часом неможливо відірвати погляд від таких фотографій. Багата фантазія хороших фотографів відкриває нам суть того, чого часом ми навіть не помічаємо.
Я вважаю, що основною ідеєю фантазування, яке надзвичайно важливе у житті творчих особистостей, є відхід від дійсності в майбутнє, який відбувається для прогнозування. Часом людина настільки абстрагується, що не може вже розрізнити грань між реальністю і фантазією. Благополучний результат криється у використанні фантазії, негативний же закінчується тим, що фантазія полонить і забирає людину в світ мрій.
Практично вся людська духовна культура являє собою продукт уяви. Саме цей продукт забирає людину за межі її сьогочасної життя, відкриваючи майбутнє і закриваючи минуле. Без постійного розвитку уяви людина разом зі своїми амбіціями гасне і перетворюється на згасле вугілля, яке відлетіло від багаття далеко вбік.
Якщо тобі не байдуже на рідну тобі людину,треба шукати вихід із ситуації. Не боятися приград.Міркувати як вчинити правильно.Бути хитрим. І все ж таки врятувати сестру Ганну.
Епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля»
<span>Але не тільки в цьому полягає героїзм Павлуся. Згадаймо, як безстрашно поводився він з Каримом, Сулейманом та Девлет-Гіреєм – хлопчик не боявся загинути сам, аби лише допомогти рідній людині. Хочеться зазначити, що лицарство Павлуся проявляється і в ставленні його до найріднішої жінки – до матері. З якою любов`ю та безмежним болем ділив хлопчик бублика, спеченого матір`ю напередодні страшних подій у селі Спасівка! Яким розпачем наповнене серце хлопчика від того, що мами не стало! На сьогоднішній день мало хто з хлопців ставляться до матері з належною повагою та пошаною. Але ж саме зі ставлення до матері бере початок ставлення до інших жінок і дівчат: юнак, який не поважає матері, ніколи не буде з повагою ставитися до дівчини, тобто ніколи не стане лицарем.</span>