Щедрик щедрик
дайте вареник
дайте ковбаску
та всячену пасху
пива смачненьке
сало солоденьке
Щедрик Щедрик щедрівочку
дайте пж пятсоточку
<span><span><span> </span> відповів 24.01.2014 </span><span><span>Україна має велику і славну історію, у якій є як світлі сторінки, так і сумні. Упродовж віків нашим предкам доводилося боронити землю від багатьох нападників, захищати себе і свої святині <span>Серед небагатьох книг княжої доби, що дійшли до наших днів, є «Повість минулих літ». Це — найдавніший літопис, який є в нас не в оригіналі, а в списку наступних поколінь (тобто це копія, списана з оригіналу</span></span>
</span></span>
На мою думку, краще бути яскравою особистістю, ніж звичайною частиною сірого натовпу. У творі В. Дрозда "Білий кінь Шептало" зображено проблему особистості та натовпу. За допомогою образу коня автор передає взаємовідносини людини з світом тварин. Інші коні не любили Шептала, тому що він був не такий як вони. Головний герой з самого дитинства ненавидів табун і завжди любив бути сам. З самого початку всі інші, звичайні коні глузували з нього, а потім просто почали обходити його стороною та робити вигляд, що не помічають. Можливо, його не любили за те, що Степан ставився до нього не так як до інших. Він ніколи не бив коня, хоча іноді міг випадково зачепити в натовпі, не посилав на тяжку роботу, коли була можливість послати когось іншого. Кінь Шептало був покірний і роботящий. Коні ставились до нього не дуже добре саме через його колір. Він був білим, а не таким як всі. Саме це вирізняло його з натовпу. Коли Шептало опинився на волі і нарешті відчув себе вільним, то він знову став повністю білого забарвлення. Але потім він забруднився, щоб бути таким , як всі і повернувся додому.
<span>мають романтичний характер це точно</span>
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.