<span>Я люблю гулять лесом. Там так уютно, прекрасно. А сколько неожиданностей встречает тебя на каждом шаге! Однажды я заметила между ветвями дерева белочку. Она не хотела спускаться ниже, боялась человека. Наблюдая за животными, я любовалась ее мехом, кончики которого были значительно светлее. Пушистый хвостик был темного цвета, а на кончике его мех был белым, будто кто макнул в сметану. Острые ушки с кисточками смешно вздрагивали от каждого резкого движения белочки. А маленькие глазки, будто две горошинки, с доверием смотрели на меня. Руденка (так я назвала белочку) быстро привыкшая к моему присутствию. Осторожно спустилась на землю и впопыхах взяла из моих рук орешки. Обхватив их, начала с удовлетворением есть. Когда есть время, я спешу к лесу, к своей доброй знакомой белочки.</span>
1) Талантливый писатель- это вдохновленный писатель, писатель от природы.Талант<span> писать стихи или др. произведения есть дар природы.
*** Я обожаю Достоевского, на мой взгляд это самый талантливый писатель.
2) </span><span>Талантливый читатель - ценитель литературы, творческий читатель, это тот читатель, который не просто много читает, а тот, кто умеет ценить литературу, писателей, поэтов, умеет анализировать их произведения, видит талант автора.
*** Я читаю много, но не могу отнести себя к талантливым читателям.
3) </span>Творческое воображение - богатое воображение, фантазия, это такой вид воображения<span>, в ходе которого человек самостоятельно создает новые образы и идеи.
*** У моего брата творческое воображение: читаю книгу, он по ходу придумывает ситуации и потом сверяет их с авторским замыслом.
4) </span><span>читать вдумчиво - читать, вникая в содержание и смысл, это значит, понимать смысл и идею прочитанного, по ходу чтения оценивать и авторское умение, и содержание произведения.
*** Мама говорит, что самое главное, это научиться читать вдумчиво, тогда и пересказывать будет легко.
5) </span><span>найти точные слова - выразить свою мысль ясно и четко.
*** Когда ты нервничаешь, невозможно найти точные слова, все время сбиваешься с одной мысли на другую.
6) </span><span>стремление к лучшему - влечение к лучшему, это значит, совершенствоваться, много учиться, достигать все новых и новых вершин в своем развитии и жизни.
*** Мама говорит, что у Сашки всегда есть стремление к лучшему, но лень вперед него родилась.</span>
Ой ходило дівчаточко по зеленім житі,
Та й глядало си зіллечко - буде ворожити.
Буде го варити в солодкім молоці,
Буде з ним чарити щонайкращі хлопці.
А я піду до церковці, до тої нової,
А я таке зілля маю, що всі хлопці мої.
Ой, сусідо, сусідонько, научи си сина,
Бо я же го очарую чорними очима.
Як я єго не вчарую, то вчарує мати,
Таки вийдуть тії чари та з нашої хати.
Ой угору, леґіники, угору, угору:
Перелила чарівниця чарами дорогу.
Не такими перелила, аби від них вмерїи,
А такими перелила: любитись до смерти.
Бодай тебе, мій миленький, спалив сніг біленький,
Сім раз-єм ті чарувала, ти ще здоровенький.
Сім раз-єм ті чарувала, ще два рази буду,
Я не знала, мій миленький, що я твоя буду.
Ой дівчата, дівчаточка, за Бога згадайте,
Як єсте мне зчарували, так ми раду дайте.
Не так болить, як укусить лютая гадина,
Гірше болить, як зчарує любая дівчина.
Як укусить гадинонька, знайдеш в зіллю ліки,
Як зчарує дівчинонька, пропадеш навіки.
Іще-м огня і не клала, тріски ся імили,
Іще-м любка не кохала, сусідки вчинили.
Коли любиш, люби дуже, не кажи нікому,
Бо то люди порозносять, як вітер солому.
— Бодай тобов, леґінику, дідько возив дуби,
Через тебе мене люди узяли на зуби!
— Бодай тобов, дівчинонько, дідько возив лати,
Та що я ся через тебе не удержу хати!
Посію я руту круту, а рута не сходить,
Через тяжкі вороженьки милий не приходить.
Чей мороз ся пересяде, а рутонька зійде.
Чей вороги ляжуть спати, а мій милий прийде.
Рибко моя солоденька, рибко моя срібна,
Пішла за нас бесідойка дуже непотрібна.
У Дзвенові ясінійко, бучки зеленейкі,
Вороги нас обмовили, а ми невиннейкі;
Шумить ясен у Дзвенові, а явір в діброві,
Не журися людьми, рибко, — коби ми здорові.
Та й упрів я з товаришем, відай, кожух скину,
Кажуть люди, нехай буде, що люблю дівчину.
Кажуть люди, нехай буде, що люблю дівчину,
А я собі з тої туги запалю файчину.
Сіли на ня вороженьки, насіли, насіли,
Та коби ня посолили, сиру би ня з’їли.
Ой не тяжко посолити та не тяжко з’їсти,
Але тяжко перед людьми правду виповісти.
Твоя мамка моїй мамці не раз повідала:
— Би-сь, сусідко, на донечку ліпше уважала.
Моя ж мамка твоїй мамці одповіла зараз:
— А ти, кумцю, позабула, що-сь мала двох нараз.
Нащо мені коло хати собаки тримати,
Є у мене сусідоньки, що вміють брехати!
Нехай брешуть, нехай брешуть, та як розуміють,
Прийде тая годинонька, вони поніміють!
То на мене набрехала тота зизоока —
Єдно око до Бурштина, друге до Потока.
То на мене набрехала тота недоросла,
Бодай вона ще ходила, як свиня поросна.
На мене сі набрехала одна господиня,
Бодай вона так зогнила, як в городі диня.
А на мені брехня стоїть, як на рибі луска,
А я з тої брехні вийду, як з-під води гуска.
Ой у мене, моя ненько, голосок овечий,
Судять мене суджениці позад моїх плечей.
Обсудили руки, ніжки, ще хотять і личко,
А до мене обернуться: «Що дієш, сестричко?»
Ой ти, любку, долів ходиш та нічо не видиш,
А вже люди учинили, що ти в мене сидиш.
Ой ти, любку, долів сидиш та нічо не чуєш,
А вже люди учинили, що в мене ночуєш.
Ой запалю крайню хату, най село вигорить,
Най за мою білявину ніхто не говорить.
Гадала-м ся віддавати, а уже не буду, —
Вороженьки під ноженьки та й гуляти буду.
Кажуть люди, що я дзюба, а я си гладенька,
А я собі дзюба-люба, як мід, солоденька.
<span>А я іду у село та на дудку граю,
</span>
