Рассказ Говорящий грач читать
Расскажу случай, какой был со мной в голодном году.
Повадился ко мне на подоконник летать желторотый молодой грачонок. Видно, сирота был. А у меня в это время хранился целый мешок гречневой крупы, — я и питался все время гречневой кашей. Вот бывало прилетит грачонок, я посыплю ему крупы и спрашиваю:
— Кашки хочешь, дурашка?
Поклюет и улетит. И так каждый день, весь месяц. Хочу я добиться, чтобы на вопрос мой. «Кашки хочешь, дурашка?» он сказал бы: «Хочу».
А он только желтый нос откроет и красный язык показывает.
— Ну, ладно, — рассердился я и забросил ученье.
К осени случилась со мной беда: полез я за крупой в сундук, а там нет ничего. Вот как воры обчистили — половина огурца была на тарелке, и ту унесли!
Лег я спать голодный. Всю ночь вертелся. Утром в зеркало посмотрел - лицо все зеленое стало.
Стук, стук! — кто-то в окошко.
На подоконнике грач долбит в стекло.
«Вот и мясо!» — явилась у меня мысль.
Открываю окно и хвать его. А он прыг от меня на дерево. Я в окно за ним, к сучку. Он повыше. Я лезу. Он выше — и на самую макушку. Я туда не могу — очень качается.
Он же, шельмец, смотрит на меня сверху и говорит:
— Хочешь кашки, дурашка?
Нет , настоящие друзья так не поступают.
Я б на их месте уступил или попытался договориться.
<span>1)1. Мосий 2. Шило 3. Степан Гуска 4. Кукубенко 5. Бовдюг 6. Балабан 7. Охрим Гуска.
</span>2)<span>(Сотник, есаул, </span><span>кошевой, куренной атаман).
3)острые колья
</span>
Жанр: вірш.
Тема: зображення ролі поета в поезії та суспільстві.
Ідея: уславлення патріотичних почуттів ліричної героїні, захоплення красою та силою художнього слова.
Епітети: багрянії зорі, в пташиному хорі, пісні голосні, порання роса, весняним привітом, троянда розкішна, вродлива, вродливиця пишна, голосом дивним, співець чарівливий, вечірньої зорі, пташка зальотна, весняний час, осінь холодная та вільготна, нічка осіння, година сумна, холоднеє каміння, пугач віщий, гук єдиний, спів солов’їний, вічна та новая весна, натхненний співець, рожа чудесна, теплий вітерець, гай сумний, край рідний, в листі сухім, жалем глухим, огнистого та палкого слова, щира та гаряча мова, ясна-голосна пісня, крила солов’їні, воля своя.
Окличні вигуки: Мій гаю сумний!
Країно моя!
Персоніфікація: грала роса, усміхалась краса, палала троянда, пролетів час, спускається нічка, вітер зітха та сумує.
Метафора: пісня розквітла; грала промінням, ясним самоцвітом порання роса; місяць холоднеє кида проміння, здалека луна; гаряча мова зломила зиму; рожа красує.
Порівняння: вже пролетів, мов пташка золота, весняний той час; вітер зітха, мов дріада сумує.
1. Стояла осень.
<span>2. Мелодия росла, подымалась, бушевала, как ветер, неслась по вершинам деревьев, срывала листья, качала траву, била в лицо прохладными брызгами.
</span><span>3. Сумрак ночи еще лежал над городом.
Вроде бы вот.
</span>