1.Встреча приятелей;
2 Воспоминания о прошлом;
3. Общественное положение каждого;
4 настроение тонкого испортилось;
5. подобострастие тонкого;
6. расставание;
Главные герои:
1)Капитан немо-морской исследователь
2)Пьер Арронакс-молодой француз,одержимый идеей доказать существование морского чудовища
3)Нед Ленд-друг Пьера,позже решивший захватить корабль
4)Мара-дочь капитана Немо
Личность Чичикова, это социо-типический нонсенс, возникший в условиях царствования Николая 1-го. Абсолютно бюрократизированное государство, при этом совершенно неэффективное, часто неработающее по линии вертикальных связей. Кроме того, в общественном сознании еще были укоренены устои и правила прошлых эпох (Абсолютной монархии) , где личность государя или начальника стояла выше закона и порядка - своего рода "романтизм". Это не соответствовало новым николаевским порядкам. Николай 1-й и его окружение создали новый тип государства - обезличенная государственная машина (которая в свою очередь породила абсолютную коррупцию) . Не случайно в поэме Н. В. Гоголя есть целая глава, раскрывающая природу взятки в российском государстве. Вот на этих-то противоречиях и сыграл Чичиков. Помещики, у которых он покупал "мертвые души", были еще людьми старой социальной культуры. Однако, это же противоречие и погубило в конце концов хитро мудрый план Чичикова.
Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
У творчому доробку письменника – кілька поетичних збірок (“Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”), оповідання для дітей “Рудько”, публіцистичні статті, наукові дослідження з археології. Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Його найбільше цікавили образи минулих епох, адже він був істориком. У його поезіях оживають античні боги і герої – Андромаха, Гектор, галли; борці за волю України під синьо-жовтими стягами і ті, хто йдуть з ними на прю, борючись із “своїм невблаганним сумлінням”.
Творче кредо Олег Ольжич висловив у лаконічному за формою (усього 8 рядків) вірші “Господь багатий нас благословив”. У жодну з названих збірок цей вірш не увійшов. Він, як і ряд інших його поезій (“Пророк”, “Ясне мерехтіння кіна”…), є зразком інтелектуально-філософського осмислення буття. Поезія перегукується також із творами, у яких звучить ідея жертовності за національне визволення України (цикл “Незнаному Воякові”, “Городок 1932”). Недаремно Олег Ольжич мав славу українського націоналіста, власне, через це він і змушений був емігрувати.
Не здійснилась за коротке життя поета його мрія – бачити Україну самостійною, незалежною державою. У 1944 році Ольжич був закатований фашистами у концтаборі Заксенхаузен (неподалік Берліна). Німецьким загарбникам, як і поневолювачам з боку радянської Росії, не хотілося бачити Україну вільною. І ті, і ті готували для неї ярмо. Вона була джерелом робочої сили, багатим на природні копалини краєм, місцем, де можна поживитись плодючими землями, деревиною. Одна тоталітарна система повстала проти іншої, і в цій борні такими необхідними для самосвідомого українця стали господні “дари”, яких не зможе відняти ніхто:
Любов і творчість, туга і порив,
<span>Відвага і вогонь самопосвяти!</span>