1)Дрожать<span>
2)Страшило</span><span>
3)Пролезть
4)приделать</span>
Выбери только то что надо ::::::::
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Многие говорят,что портрет Джоконды, который нарисовал великий Леонардо Да Винчи, имеет какие-то сходства между собой. Загадочная нераскрытая мистика, еле уловимая улыбка, глаза,будто не нарисованные, впрямь,как живые и смотрят постоянно прямо на тебя.Юная красавица на портрете поражает своей непосредственностью и таинственным очарованнием.
Художник максимально идеально раскрыл в этом портрете, все лучшие стороны девушки.Хочется отметить, что помимо некоторой интимности с какой-то стороны, в тот же самый момент художник сумел полностью раскрыть её душу.
Вот держи
Профессор в университете задал своим студентам такой вопрос:
— Все, что существует, создано Богом? И если Бог создал все, значит, Бог создал зло, раз оно существует. Согласно тому принципу, что наши дела определяют нас самих, значит, Бог есть зло.
Все притихли, услышав такие выводы. Тогда один студент встал и спросил:
— Могу я задать Вам вопрос, профессор? Скажите, а холод существует?
— Что за вопрос? Конечно, существует. Тебе никогда не было холодно?
Молодой человек ответил:
— На самом деле, сэр, холода не существует. В соответствии с законами физики, то, что мы называем холодом, является отсутствием тепла. Мы изучаем тепло, а не холод. Профессор, а темнота существует?
— Конечно, существует.
— Сэр, темноты также не существует. Темнота в действительности есть отсутствие света. Мы можем изучать свет, но не темноту. Мы можем использовать призму Ньютона, чтобы разложить белый свет на множество цветов и изучать различные длины волн каждого цвета, но не можем измерить темноту. Темнота – это понятие, которое человек использует, чтобы описать, что происходит при отсутствии света. Скажите, пожалуйста, профессор, зло существует?
— Конечно, как я уже сказал. Мы видим его каждый день. Жестокость между людьми, множество преступлений и насилие по всему миру. Эти примеры являются не чем иным, как проявлением зла.
На это студент ответил:
— Зло – это просто отсутствие Бога. Оно похоже на темноту и холод – слово, созданное человеком, чтобы описать отсутствие Бога. Бог не создавал зла. Зло – это результат отсутствия в сердце человека Божественной любви. Это вроде холода, который наступает, когда нет тепла, или вроде темноты, которая наступает, когда нет света.
<span>Говорят, имя этого студента – Альберт Эйнштейн.</span>
