Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
Історичною основою твору є події , що відбулися після Переяславської угоди 1654р. Боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького стала гострою , як ніколи до того. Від різних соціальних груп були висунутими на гетьманство Павло Тетеря , Яким Сомко й Іван Брюховецький . Отже, претендентів було троє , а булава одна. На Чорній Раді гетьманом було обрано підступного Брюховецького. Переможець скарав Сомка та його прибічників на горло.
<span>Хома Григорович мав особливу примху: він вельми не любив наново переповідати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось і додасть новеньке або переіначить так, що й упізнати годі. Якось один із тих панів, - нам, простим людям, важко й назвати їх: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендлярі по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усякої всячини, та й випускають книжечки, не товстіші за граматику, щомісяця чи щотижня[1]. Один із цих панів і виканючнив у Хоми Григоровича саме цю історію, а той геть забув про неї. Тільки приїздить з Полтави той самий панич, у гороховому каптані, що про нього казав я і якого одну розповідь ви, гадаю, вже прочитали; привозить із собою невеличку книжечку і, розгорнувши посередині, показує нам. Хома Григорович ладен уже був осідлати носа свого окулярами, та згадавши, що він забув їх підмотати нитками й обліпити воском, передав книжку мені. А я грамоту сяк-так розумію і не ношу окулярів, тож і взявся читати. Не встиг перегорнути і двох сторінок, як він раптом спинив мене за руку</span>
Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Я вважаю,що Петро ,якщо він справді кохав дочку Коржа, повинен був до останнього боротися за щастя.Оскільки Корж був багатою людиною,він хотів заможного чоловіка для своєї дочки.Тому Петро міг вигадати спосіб заробити грошей.Але ні в якому разі не слід було так чинити.