Тема: заклик автора <span>до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне, на прикладі приходу весни.</span>
Ідея: ми маємо насолоджуватись кожним прожитим днем, кожною хвилиною, цінувати життя.
<span>У комедії Карпенка-Карого «Сто тисяч» зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що зал ожив туди сам Бог. І сила ця — гроші.</span>
Найбільш докладним і цікавим образом твору Івана Карпенка-Карого є образ Герасима Калитки. Герасим був людиною не тільки свого часу. Образ такої людини, як він, в часи, описані у творі, тільки почав формуватися. Образ цей розвивався, трохи змінювався, тому він існує і сьогодні. Такі ж люди, як Герасим, теж існують і сьогодні. З цієї причини розглядати його образ цікаво і повчально.<span>Бажання постійного накопичення землі та збільшення о власних територій в ті часи було абсолютно логічним і зрозумілим. Тоді, коли він жив, чим більше у людини було землі, тим багатшою вона вважалася. З цієї причини Герасим так прагнув володіти все більшою кількістю землі. Бажання грошей проявлялося в тому, що він був настільки одержимий ними, що погоджувався на відверто брехливі для себе афери, як, наприклад, зі ста тисячами, які обіцяв йому єврей. Гроші мали над ним повну владу, але не до кінця зрозуміла причина цьому. Швидше за все, психологічно Герасим відчував себе впевнено, безпечно і спокійно лише в тому випадку, якщо ставав багатшим.
</span>Ні для кого не секрет, що сьогодні найголовніше в житті дуже багатьох людей – це гроші. Люди готові робити самі неприємні для себе речі, прирікати себе на страждання і навіть поводитися незаконно або аморально, щоб стати трохи багатшими. Для дуже багатьох людей основна мотивація дій – це отримання грошей. У той же час життя людини складається не тільки з споживання і використання зароблених коштів, необхідно приділяти свою увагу і іншим сферам. Крім того, життя занадто непередбачуване. Люди не гребують обманювати один одного, здійснювати шахрайські дії, а тому навряд чи можна розраховувати на власні багатства – їх завжди можна втратити.
Мені здається, що це дуже страшно — втрачати людську подобу, вимінюючи у Долі та Фортуни грошовий капітал замість душі, спокою і совісті.Сторінки нашої історії розкривають перед нами стосунки між феодалами і рабами, панами і кріпаками, між багатими і бідними. Матеріальний розподіл людства існує вже дуже давно, але, на жаль, зараз є невиліковною хворобою третього тисячоліття. Непідготов- лена до економічного розвитку країна надає шанс неправомірними діями збагатитися. Поступово людство духовно деградує. І це до тих пір, поки міцні свої руки не прибере влада грошей — вічна і болюча проблема для багатьох поколінь.<span>
</span>
<span>Мова — це найцінніший скарб, її не можна ні з чим зрівняти. Вона це джерело, яке ллється в наші світлі голови і втамовує нашу розумову спрагу.Завдяки мові ми спілкуємося, за допомогою неї ми пристосовуємось до сьогоднішнього життя. Словом можна вознести до небес, словом можна також і вбити. Недарма кажуть «слово не горобець — вилетить не спіймаєш», ми повинні цінити мову, і розуміти, що й кому ми говоримо.Я не уявляю свого життя, якби я була б німою, адже мова це колискова життя.</span>
Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.