<span> сюрчав [ = o - I - o - ]
с й у р ч а в
6 букв.
7 звуків.
2 склади.</span>
Відьма варила зілля для привороту.
Молоді дівчата збирали чар зілля
Мама – найдорожча людина на світі. Мама завжди допоможе, підтримає, берегтиме від лиха. Під цим словом ми розуміємо все найкраще, найтепліше. Тепло, турбота, піклування, довіра, дружба... Мабуть сладно бути ненькою. Стільки роботи на її плечах! Але не зважаючи на це, вона завжди знайде час для дитини, бо маля для неї – все. Матусю, дякую тобі! Я намагатимусь бути такою (таким) як ти. Ти для мене – найдорожча.
Якось давно (про це сазано у біблії) Бог сказав.
-Да буде вам хліб насущний.
Ще не секрет те що у картині "Таємна вечеря" сам Бог та його ученики їли хліб та пили вино. Хліб на зарах вважаеться святим предметом
він дорожче золота. Раніше якщо хліб є у когось дома він справжній багая так и на зараз.
Я завжди мріяв зробити щось "не по-людські". Ну обікрасти банк чи угнати машину було б занадто, а ось прогуляти урок виявилося якраз доречним. Я і домашнє завдання не вивчив, і з вчителем сперечався на минулому занятті (раптом він ще не забув?) та і, взагалі, математика це не моє.
Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив.
- Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я
- Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні.
Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка.
- Чого тут все так дивно?, -запитав я
- Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі.
І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав:
-Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває!
Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав
-Вибачте, можна зайти?...