Климко: головний герой однойменного твору Климко.
Риси характеру: співчутливий, добрий, розумний кмімливий
Зовнішність Климка: Климко йшов босий, у куцих штанях сірій матросці, що колись була голубою та ще у дядькововій Кириловій тужурці
Прагнення Климка,: він хотів гарно вчитися також він хотів бути співчутливий та допомагати людям
Мати вчить своїх дітей бути вірними синами своєї Батьківщини, ніколи не зраджувати її, навіть якщо їм буде загрожувати смерть. Адже Вітчизну, як і рідну матір, не можна вибирати. Поміж усіх країн світу вона — одна-єдина, жадана, чарівна і дуже близька. Коли вона тобі стане потрібною, ти неодмінно відчуєш її присутність, її допомогу. Недарма каже мудра мати своєму синові: І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі...
Орися Завісна "Облога Буші"- підриває себе заради спасіння украінського народу. Дочка у вірші Гребінки " Украінська мелодія" заради любові до матері жертвує своім майбутнім
Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки.
<span>Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. Коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю Лесі Українки була її рідна земля — Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — Волинь, Поділля. </span>
<span>Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в Україну. Про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими краєвидами — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до Італії. Дим чужини був гіркий, чадний. А як солодко пахнув він удома — дим багаття, домашнього вогнища. </span>
<span>Із захопленням оспівала Леся Українка прекрасну рідну землю у вірші "Красо України, Подолля..." Але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". Вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями. </span>
<span>Вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. Про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "Слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу. </span>
<span>Вірш "Contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю: </span>
<span>Ні, я хочу крізь сльози сміятись, </span>
<span>Серед лиха співати пісні, </span>
<span>Без надії таки сподіватись, </span>
<span>Жити хочу! Геть думи сумні! </span>
<span>Глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність. </span>
<span>У драматичній поемі "Бояриня" Леся Українка розповідає про події, які відбувалися в часи Руїни. Душа героїні драми Оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я. </span>
<span>Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему "Лісова пісня". Драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. Саме в цьому творі Леся Українка устами Мавки пророчо сказала про себе: </span>
<span>Я жива. </span>
<span>Я вічно буду жити. </span>
Аналіз вірша "Чари ночі". Рік написання «Чари ночі» — 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід «Чари ночі»: інтимна лірика. Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики «Чари ночі»: інтимна (любовна). Провідний мотив «Чари ночі»: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір «Чари ночі»: чотиристопний ямб. Римування «Чари ночі»: перехресне Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди. Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань). Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби «Чари ночі»: «Сміються, плачуть солов’ї» — антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»);персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.