«От Урала до Москвы», серия очерков (1881—1882),«Охонины брови», повесть (1892)«Уральские рассказы», сборник рассказов (1895)«Сибирские рассказы», сборник рассказов (1889).«Алёнушкины сказки» (1894—1896)«Серая шейка» (1893, экранизирована)«Зарницы» (1897)«По Уралу» (1899)«Бойцы. (Очерки весеннего сплава по реке Чусовой)»«Последние клейма»«Приёмыш»«Музгарка» или «Зимовье»
Для знающего мир светел, для незнающего - темен.
Издавна говорили, что знание - это свет, а незнание - тьма. Когда имеешь определенные знания, многое становится понятным, как будто ты пролил свет на область, которая раньше была в темноте.
Незнающий меры будет горевать в богатстве.
Иногда люди говорят: "Я счастлив, не потому что у меня все есть, а потому что я довольствуюсь малым." Для счастья немного надо. Но есть люди, которым все мало - такие люди никогда не будут счастливы. Для того, чтобы быть счастливым, нужно ценить то, что имеешь.
<span>Как и многие другие аналогичные произведения, данный рассказ научил меня быть немного добрее ко всем тем, кто меня окружает. Сегодняшний человек не испытывает недостатка в пище или предметах быта, но ему очень часто не хватает внимание, заботы и заинтересованности своей личностью. Именно по этой причине оказывать помощь человеку сегодня необходимо в психологическом плане, всячески поддерживая и показывая свою заинтересованность.</span>
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/purpurovi-vitrila-harakteristika-assol/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Авторы пишут стихи о животных для того, что бы дети познали, узнали какие животные есть, как они выглядят.
