ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА «Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном... Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда... (Пісня 1) «Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:... Ні... Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо... «...Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське, Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же) «Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же) «Слуги пішли проти волі берегом буйного моря І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських. Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він. І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний. З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла, Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились; Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив: Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних, Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен. Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же) «Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці» «Ахілл - він багато сильніший. він до доброго завжди прихильний». (Пісня 11)<span>«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім... Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським, </span>Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум'ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.» (Пісня 22)«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.» (Там же)<span> Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!.. </span> Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.» «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.» (Пісня 24)<span> ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ ГЕКТОРА </span>«...Але мені соромно дуже Перед троянцями й перед троянками в пишних убраннях,<span> Те, що я тут боягузом вхилятися буду від січі. Та не велить мені й серце, бо звик вже я бути хоробрим, В перших рядах між троянськими лавами з ворогом битись, Батькові славу велику й собі здобувавши незмінно». (Пісня 6) </span> «Ти тепер, Ректоре, й батько у мене і мати шановна, Ти мені рідний мій брат і подружжя моє пожадане; Ну пожалій же мене і тепер залишайся на башті, Та не зроби сиротою ти сина й жону удовою». (Там же)<span> «Зевсе і інші безсмертні! Молю, щоби син мій цей вийшов Задля троянців таким, як і я — знаменито величним Та кріпкодушним, щоб вмів вол одарити він в Іліоні, Всі щоб про нього казали, узрівши, як іде він з битви: «Цей куди кращий від батька!» Щоб ніс він скривавлену броню, Згубного ворога вбивши, і радував матері серце». (Т. ж) «Люба! ти серця собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене аніхто у Аїд не спровадить; Долі своєї, скажу знов, ніхто не мине з чоловіків — Ні полохливий, ні надто відважний, коли він родився. Йди ж, моя люба, додому, свої там роботи закінчуй, Ткання й прядіння доглянь та й жінкам-челядинкам наказуй Діла свого пильнувати, війна ж — чоловіків турбота Всіх, хто в святім Іліоні родився, моя ж особливо». (Там же) ...А нині знайшла мене доля! Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави... Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!» (Пісня 22) </span><span> «Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога».</span>
Бедный знает и друга и недруга.Без беды друга не узнаешь.Больше той любви не бывает, как друг за друга умирает.Будь друг, да не будь в убыток.Будь друг, да не вдруг.Был бы друг, найдется и досуг.Был у друга, пил воду - показалась слаще меду.Был Филя в силе - все други к нему валили, а пришла беда - все прочь со двора.Верный друг лучше сотни слуг.Вешний лед обманчив, а новый друг не надежен.Волк — хищник по природе, а человек — по зависти.Вражда не делает добра.Все за одного и один за всех.Все любят добро, да не всех любит оно.Все пройдет, одна правда останется.Дал слово, держи его.Дальний путь, да ближний друг.Два друга - мороз да вьюга.Держись друга старого, а дома новогоДержись за землю-матушку — она одна не выдаст.Для друга и семь верст не околица.Для милого друга не искать досуга.Для милого дружка и сережку из ушка.Доброе слово лечит, а злое убивает.Добрый друг лучше ста родственников.Доносчику первый кнут.Друг верен во всем измерен.Друг за друга держаться - ничего не бояться.Друг на друга глядючи, улыбнешься; на себя глядючи только всплачешься.Друг познается в беде.Дружба заботой да подмогой крепка.Дружно за мир стоять — войне не бывать.Друзей много, а друга нет.Ежели несчастья бояться, то и счастья не будет.Жаль друга, да не как себя.Жить было с другом, да помешал недруг.Жить не тужить — добро добыть да лиха избыть.Завистливый от чужого счастья сохнет.Зависть добра не прибавит.Змея кусает не для сытости, а для лихости.<span>Знаем вас — были вы у нас: после вас колуна не досчитались.</span>
1. Розповідь про мешканців села Спасівка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність. Серед спасівчан — родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павло, дочка Ганна). Павло — розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село Спасівка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону. 2. Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок. Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в Спасівці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього. 3. Під час відпочинку козаків до їх табору наближався татарин. Він хотів всіх перерізати, але його вислідив і спіймав Непорадний за допомогою аркана. Полонений татарин розповів про напад орди на Спасівку. До козаків прибув загін на чолі із сотником Андрієм Недолею. Між Андрієм і Остапом виникла сварка стосовно того, хто буде керувати козацьким військом. Татарин має велике бажання обмінятися з Павлусем сідлами. Хитрість і підступність татарина викриває козак Непорадний. Козацтво вирішує вийти у похід на татар, користуючись інформацією полоненого. 4. Хвилювання Павлуся перед битвою. Під час військових подій Петро намагається бути з братом. Козаки у стані ворога. Битва. В бою гине Тріска, багато козаків. Поховання загиблих. Перемога над ворогом. В полон до козаків потрапляє молодий Мустафа-ага. С. Непорадний відпускає полоненого ним татарина на волю. 5. Степан Судак розпутує мотузку на руках і за допомогою ножа допомагає багатьом спасівчанам. Під час нападу козаків на татар бранці тікають до річки в очерет. Зустріч Степана Судака з синами. Козаки переслідують татар. Павлусь всупереч застереженням батька і брата вирушає у небезпечну подорож, щоб визволити рідну сестру з неволі. 6. Павлусь розшукує сестру. Двічі зробив зупинку для перепочинку. Харциз Карий, який вислідив хлопця, не дав йому можливості подорожувати далі. Злодій продає Павлуся татарам-купцям. Карий раптово зустрічає козаків і намагається вдати із себе полоненого, що втік від татар. Гусейн впізнає Карого. Козаки дізнаються про долю Павлуся. Суд над харцизом, який чинить Гусейн. 7. Павлусь сподобався багатому татарському купцю Сулейману. Сулейман привіз хлопця до себе і подарував його своєму синові Мустафі. Хлопець терпить приниження від молодого хазяїна, але думка про пошуки сестри підбадьорює його. За непокору Павлуся відправляють служити на конюшню. Хлопець тікає, заздалегідь приготувавшись до цього. Перешкодою до втечі був татарин, якого Павлусь намагався обдурити різними балачками. Хлопець повертається до Мустафи, його очікує чергове покарання. Кару призупинено. Павлусь від’їжджає до Девлет-гірея. 8. Павлусь потрапляє у Бахчисарай на прийом до Девлет-гірея, який намагається знайти відповідь на запитання: «Що відомо про мого сина Мустафу?» Щоб дати відповідь на це запитання, Павлусь, вдаючись до хитрощів, пропонує Девлет-гірею віднайти сестру Ганнусю. Сестру знайдено. Хвилююча зустріч Павла з Ганнусею. Павло інструктує сестру перед розмовою з Девлет-гіреєм щодо його сина Мустафи. Брат з сестрою перебувають при дворці Девлет-гірея, поки тривають подальші пошуки Мустафи. 9. Під час перебування у Девлет-гірея Павлусь згадав, як на Україні святкується Різдво (колядки, щедрівки, ковзання на санках). Повернення хана з сином додому. Викривається хитрість Павла стосовно того, що Ганнуся бачила, як склалася подальша доля Мустафи у козаків. Хан пропонує хлопцю з сестрою залишитися жити з ним, прийняти нову віру. Павло просить для себе і сестри вільну, щоб повернутися на Україну, а також викупити у Султана охорону
Персоніфікація: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить». Порівняння: "вечір, мов казка", "казка, як вечір", Повтори: "Трішки туману і трішки інею", "за тополями, за огорожами", "все запорошене, все насторожене". Метафора "неба льодинку холодну — на шлях"…