Юрій Гагарін - великий космонавт.
Російського космонавта поразив відкритий космос.
Космонавт смотрів із ілюмінатора у відкритий космос
"Цього року я чудово провела літо!"- відповіла Діанка.
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство
Найголовніше у стосунках між дітьми та їх батьками, звичайно, взаєморозуміння. Чому саме?
У відносинах не рідко будвають моменти, коли чи дитина, чи хтось з батьків дуже засмучений, чи чимось невдоволений, злий або невдоволений. Саме через непорозуміння можуть виникнути конфлікти, що в більшості з випадків призводять до сварок. Сварки - це не тільки духовне напруження, це і велика школа нашій нервовій системі.
Якщо ж у сім'ї е взаєморозуміння, то таких конфліктів і не потрібно буде уникати! Чому? Бо для них не буде жодного приводу.
Ось тому я вважаю, що співперживання, співчуття і гарні відносини між батьками і дітьми є основою гарної родини.
Була на світі дівчинка, яка дуже любила читати. Її батьки навіть зробили їй маленьку бібліотеку, у якій було десь з 50 книжок. Кожного року їй купували нові книги, а старі, які вона вже прочитала, продовжували стояти без діла. Кожного разу, коли дівчина засинала, її книги ніби становилися живими - вони могли розмовляти, пересуватися з одного місця на інше. Усі нові, непрочитані книги не хотіли знайомитися зі своїми попередниками - вони вважали себе цікавішими за них, тому завжди ображали їх. Уся бібліотека ніби розділилася на два табори - старий та новий. Завжди йшли суперечки між ними, кожен із них хотів показати, що вони - не слабші за супротивника. Кожного ранку дівчина вгамовувала свої книги, і говорила, що кожна із них - по-своєму унікальна та цікава, і що не можна сказати, що одна - краща за іншу. Вона однаково любила свої книги, це - її скарб, який вона нікому віддавати не збирається.