Фридрих был трудолюбивым и мирным человеком.Он работал не по своей воле это было после войны.Когда пленных оставили отрабатывать.Он скучал за своими дочерями .Так как мог смотреть на них только на фото.Далее говорилось о том что он тяжело заболел.И при этом он тихо делал украшения а после развешивал их .Он был добрым человеком которого не жалела судьба.Вскоре он умер... К сажелению не на своей родине и так и не увидев своих родных.<em /><em />
Духовне багатство - найбільший скарб в житті людини. Твір-роздум
Чому саме духовне багатство з давніх давен вважалося вищим за багатство матеріальне? Адже на нього не купити їжі, не зшити одежі, ним не заплатити у крамниці. Але такі людські чесноти, як доброзичливість, доброта, співчуття, а також розум та ерудиція завжди цінувалися вище за гроші.
Я вважаю, що мати гроші - це, звісно, добре, але найбільшим скарбом в житті людини все ж таки є духовне багатство. Я так вважаю тому, що духовне багатство неможливо втратити, його не загубити і не відібрати. А ще його не можна купити ні за які гроші.
Тобто, гроші - це лише гроші, а духовне багатство - це справжній скарб, який завжди цінувався і буде цінуватися.
Степан народився 25 грудня 1833 року (6 січня 1834 року за новим стилем) в маленькій селі Хомутинці (Подільська губернія). Його батько був сільським священиком, досить шанованою серед жителів людиною.
У 1841 році Степан був відправлений в Шаргород для навчання в духовному училищі. У 1849 році він закінчив училище і вступив до духовної семінарії, що знаходилася в Кам'янці-Подільському, навчання в якій він успішно завершив у 1855 році. У той же час молодий чоловік зацікавився медициною і вирішив здобути освіту лікаря. Він відправився в петербурзьку академію, де протягом шести років завзято вивчав хірургію
Степан Руданський закінчив медичну академію, вже сильно сумніваючись в тому, що зробив правильний вибір. Його тягло до літератури ... Влітку 1861 року Комітет цензури дав згоду на друк першої збірки поета-початківця, але дозвіл чиновників нічого не змінило - у Руданського не було грошей на публікацію. Швидко влаштуватися на роботу він теж не міг - через загострення туберкульозу Степан Васильовизаразивсяпрацювати в північних містах. Здавалося, все життя початківця таланту йде прахом ...
На щастя, вже через місяць ситуація в корені змінилася. З Ялти Степану Руданському прийшло запрошення стати міським лікарем. Зрозуміло, Степан відразу ж погодився. Приїхавши в Ялту, він став буквально нарозхват - він не тільки зайняв посаду міського лікаря, а й став завідувати лікарнею, був карантинним лікарем в порту і навіть доглядав за хворими в Ялтинському повіті. А в 1869 році його обрали світової суддею. Словом, без справи Руданський не сидів ... Невідомо, яким дивом йому вдавалося поєднувати складну і відповідальну роботу доктора і літературних студій. Але ж він не тільки писав вірші, а й перекладав рідною мовою найскладніші твори - «Слово о полку Ігоревім», «Іліаду» і так далі.
Примітно, що за життя Степана Васильовича була опублікована лише мала частина його праць. В основному всі його творіння потрапили до золотої колекції світової літератури після смерті автора у вигляді рукописів.
У 1872 році на території Криму спалахнула гостра епідемія холери. Степан Руданський, намагаючись позбавити людей від страждань і знищити інфекцію, сам заразився.Проклята холера розбудила сплячий туберкульоз. 3 травня (21 квітня) 1873 талановитий поет і не менш талановитий лікар помер.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />
1. Історія села Спасівка, розповідь про рід Судаків.
2. Напад татар на село.
3. Втеча Павлусь на татарському коні.
4. Зустріч з козаками та братом Петром.
5. Татарський кіш розбитий.
6. Визволення батька Степана.
7. Ганна у неволі.
8. Сміливий вчинок Павлуся.
9. Пошуки сестри.
10. Зустріч з сестрою.
11. Повернення в Україну.
