— Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!
— От захотіли що знати!.. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його .
— Ох, бабусечко! І морено, і мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, і десяте, і п’яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...
— Е, бабуню!.. — защебетала панночка. — До французької мови й до музики добре і я бралася, до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учися та й забудь! І тим, що учать, — нуда, і тим, що вчаться, — біда. Багацько часу пропало марно! (...) Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили... Чого ж ви задумалися, бабусю?
— Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно вухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю. Цур їй!
— Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналася, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу (...)
Жанр: поезія
Тема: розповідь про духовно багату людину.
Головна думка: "Людина нібито не літає...а крила має"
Ідея: уславлення духовних поривань людини.
Художні засоби.
Епітети: "вічного поривання".
Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?".
Риторичні оклики: "А крила має!"
Рефрен: А крила має.
А крила має!
Анафора: "То буде ...", "У кого...", "або з ..."
Порівняння: "крила, не з пуху-пір'я,а з правди, чесноти і довір'я"
<span>Антитеза: "Землі немає, то буде небо".</span>
Заперечувальне порівняння: "Немає поля, то буде воля", "Немає пари, то будуть
Сенкан:
Борис
Працьовитий ,сміливий
Працював,допомагав , лікував
Думки про нього погані не були
Харчук
1.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
2.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
1.Я зробив те, що кождий на моїм місці зробив би
2.будь певний, що скоро се коли-будь буде в моїй силі, то боярин Тугар Вовк
3.– Життя в неволі нічого не варте, – відказав Максим, – краща смерть!
4.цілуючи його бліді, спечені уста
5.твердість Максимової вдачі і його велику любов до свободи
