Давайте искать весну! Дело было так... Зима уже кончалась, все очень ждали весну,что бы слякать и грязь исчезла. И один мальчик по имени Коля,решил найти Весну!! Было 24 Марта, и этот мальчик хотел узнать, почему же весна ещё не наступила. И он пошёл на улицу,искать весну. Шёл по улицам,по городам. Ничего не нашёл. С горем он отправился домой. И чтобы было быстрее,он решил сократить через лес. Шёл Коля с опущенной головой,и тут он увидел поляну подснежников. От радости он сильно побежал к ним и взял пару из них. Когда он вернулся домой, все очень сильно обрадовались,что и к ним скоро придет весна
Милосердие.. . Если спросить кого-нибудь, что это такое в большинстве случаев получишь такой ответ: это великодушие, доброта к людям, готовность простить или хотя бы понять человека, даже если он совершил чтото очень плохое. Термин “милосердие” несколько устаревший, непопулярный сегодня. Нечто свойственное лишь прежним временам. “Сестра милосердия”, “Брат милосердия” даже словарь дает их как “устар. ”.
Но изъять милосердие значит лишить человека одного из важнейших проявлений нравственности: милости к поверженным и пострадавшим. Вспомним русских писателейгуманистов: Тургенева, Толстого, Достоевского, Короленко и других. Какое созвездие имен! Каждый сказал о милосердии свое и по-своему. Милость к униженным, оскорбленным, становится для русской литературы нравственным требованием, одной из высших обязанностей писателя. Живое чувство сострадания, вины, покаяния в творчестве писателей России росло и ширилось благодаря пушкинскому завету милости к падшим.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал.
Что в мой жестокий век восславил я Свободу
<span>И милость к падшим призывал.
</span>
Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці “Зів’яле листя”, яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – “з горіха зерня”. А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: “І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите”.
Справжньою перлиною збірки е вірш “Чого являєшся мені у сні?” Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, “ясні, немов криниці дно студене”. Але ж вона “згордувала” юнаком, надірвала його серце. Яка це мука – бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов – незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини “бажаного, святого гріха”.
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя “Зів’ялого листя”: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.
Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом – лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.
Вот и сентябрь уже на дворе,
В школу пора всей ребятне,
Листья на улице уж облетели,
Позже придёт и пора для метелей.
(Вопрос:назовите время года?)
