Уявлення про небо первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йдуть їм світло й дощ, тому й обожнювали його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над нами. Слов'яни почитали небо й молилися до нього. За вірою наших предків, небо — це місце, де живуть боги, це палата Божа, а зорі — то вікна, в які вони виглядають і дивляться на світ, на людей. На небі все добре, бо Боже, звідси й наше старе прислів'я: «Батьки раді своїй дитині й неба прихилити». На певне явище в нас кажуть: «дар Божий».
В основі духовності будь-якого народу лежать світоглядні уявлення, котрі, зокрема, проявляються через систему вірувань та повір'їв. Народний світогляд українців має три основні шари: демонологічний, міфологічний і християнський. Перший пов'язаний із персоніфікацією як надзвичайних природних явищ, так і конкретних предметів оточуючого світу, у яких вбачаються демони. Мусимо визнати, сьогодні він найбільш життєздатний.
В основі другого шару лежить обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну ієрархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних.
Християнська ж релігія абсолютизувала цю ієрархічність, разом із тим намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей стало те, що людина несвідомо «сповідує» всі три віри, і це відчувається й нині.
Як правило, чітко усвідомлюючи, до якої християнської віри ми належимо, ми часто паралельно віримо в упирів, русалок, дідька тощо та водночас «молимося на сонце». Багато хто з нас чув від свого старенького дідуся (бабусі) розповіді про великих богів, які над природою владні (бога чисел або небесного коваля — Сварога), а також жахливі розповіді про живих мерців, відьом, яких часто можна побачити над дахом або ж лісовика, який мешкає отут по сусідству — у тому темному лісі, що його з віконця видко. При цьому старенький не забував хреститися.
