1для охраны границ образованной из отнятых у Османской Империи земель Новороссийской губерни
Біографічні дані<span>Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.</span><span>Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]</span><span>Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.</span><span>Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».</span><span>Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».</span><span>Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членомВКП (б) (від 1943 року).</span>У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».<span>Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.</span>
Водолаз.......................
<span>Русский поэт. Учился в Московском университете (1830-32). Окончил Санкт-Петербургскую школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров (1834). В 1837 за стихотворение "Смерть поэта" (о гибели А.С. Пушкина) был сослан в армию на Кавказ. Убит на дуэли в Пятигорске. Разочарование в действительности, характерное для последекабрьских умонастроений, скептицизм, стремление к идеалу свободной и мятежной личности питали его ранние романтические стихи, а в зрелой лирике и мечта о душевном покое ("Дума", "И скучно и грустно", "Молитва", "Пророк", "Выхожу один я на дорогу"; поэма "Мцыри", 1839; драма "Маскарад", 1835). Многие произведения Лермонтова пронизаны гражданским пафосом, патриотическим чувством [неоконченный социально-исторический роман. "Вадим" (1832-34), стихотворения "Бородино", "Поэт", "Родина"]. Поэма "Демон" (закончена в 1839) символическое воплощение идеи бунта против "мирового порядка", трагедия одиночества. Лермонтов ввел в русскую поэзию стих, отмеченный энергией мысли и мелодичностью. Роман "Герой нашего времени" (1840), насыщенный глубокой социальной рефлексией и психологическим содержанием, вершина реализма Лермонтова.</span>