-Мама, а які я традиції в нас у родині
-Одного оазу читавши книгу я теж задумалась над цим питанням, Синку. Так ось я тобі розкажу. На Різдво як там не було, але кожен из нас має одягти вишиванку! Це обов'язково.
-я знаю яка в нас є ще одна традиція! Ми молимося перед їжею.
- так це теж одна з наших традицій. Помолившись ми сідаємо за стіл. Так в нас ще є традиція, що за столом ні в якому разі неможна сваритися.
-Дякую мамо. В нас дуже цікаві і розумні традиції.
-
Ми зараз відпочиваємо на морі. Уже впродовж тижня штиль, трохи псують настрій нечисленні медузи, але в будь-якому випадку відпочивати — це чудово! Ми часто листуємося, і я помітила, що в його листах рідко трапляються помилки. Серцевий напад, удар коліна, запалення легенів — зараз це найрозповсюдженіші хвороби.
P. S. Це ж не текст, а лише безладний набір речень :) А ще я замінював деякі слова (наприклад, зустрічаються → трапляються) лише з тієї причини, що деякі вчителі знижають за ці слова оцінки, хоча це гіперкорекція. А ще «найрозповсюдженіші» звучить довго й немилозвучно, я б краще написав «найбільш розповсюджені», але деяким учителям така аналітична форма може не подобатися. Отже, знаючи логіку деяких учителів, краще напишемо так ;)
Я б хотів описати вам мій робочий день. Усі ці дні схожі один на одного.
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!»
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
