Твір “Сила слова” або “Слово — це зброя”На світі існує невидима сила. Вона є водночас зброєю та лікарем. Вона здатна змінювати світ та зцілювати душі. Ця сила є словом. Є навіть приказка: “слово — вершина людського”. Я з нею цілком згодний. Слово — одне з найвищих досягнень людей.<span>Особливо велике значення для людини має рідне слово. Його дитина чує ще в колисці від мами, потім вперше вимовляє його своїми вустами, а потім вчиться розбирати його літери у книгах. З рідним словом виростає людина, особистість.</span><span>Що це таке — слово? “Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна з собою ціле військо скликати!” - такі рядки поети присвячують йому. Одне тільки слово може збудити в людині відчай або лють. А може підбадьорити, надихнути, повернути до життя.</span><span>Також слід зауважити, що слово і мовчання пов'язані, вони лежать на тих самих важелях. Недарма кажуть, що слово — це срібло, а мовчання — золото. Це правильна приказка. Часто буває, що необачно скривдиш друга або когось з родини, а потім стає соромно. Краще б і не говорив нічого.</span>До того ж безкінечно базікати не можна. Слова можуть втрачати свою цінність, якщо ми говоримо їх занадто багато або не за темою розмови, а також не підкріплюємо реальними справами. Тобто, просто кидаємо слова, обіцянки на вітер.Слово є силою, якщо воне не пусте. Гостре слово українських письменників, наприклад, вголос говорило про гноблення простого народу. І сьогодні сміливе слово здатне захистити людину, встановити справедливість. Так будемо користуватися словом обережно та влучно, бо воно є великою силою та цінністю! І тільки від людини залежить, як використати цю силу: на зло чи на добро.<span>
</span>
Намій погляд мені дуже подобаеться порарока лито .
запашні квіти, відпочинок на морі тощо.
Я люблю літо те що канікули.
Розповідні :
1) Ми сьогодні ходили з однокласниками в музей.
2) Моя мама купила мені новий сучасний планшет.
Питальні :
1) Ти прочитав книгу?
2) Діти, ви здали зошити?
Спонукальні :
1) Юрко, віддай мій пенал!
2) Мама купи мені смартфон.
<span>Біля річки стоять сумно похиливши голови плакучі верби. Їх золотаві коси</span><span> </span><span>висять над самою водою. Але ще дуже холодно, їх маленькі бруньки ще сплять і я рушаю до струнких кущів верболозу.</span><span> </span><span>На пружних гілках вже з'явилися котики. Це справжнє маленьке диво природи. Котики -- пухнасті сірі клубочки, маленькі і дуже приємні на дотик. Я зріжу маленький жмутик гілочок і понесу додому це весняне диво, нехай мої близькі відчують прихід весни. Котики я поставлю у воду і в теплій кімнаті вони швидко перетворяться на вербові сережки, що вкриті жовтим золотавим пилком з ніжним ароматом.</span>
Привіт, Володя! ( твір-лист). Нарешті одержав від тебе лист і довідався, як ти проводиш канікули. Я теж багато читаю. Востаннє я прочитав те оповідання, що ти мені радив, - «Рыцарь вася» Б. Васильєва. Ти просиш написати, чи сподобався він мені, Не те слово! Він захопив і вразив мене. Мені здається, що це оповідання про те, що навіть самий звичайний хлопчик може бути лицарем. Для цього йому не потрібно славетне ім’я й дзвінка збруя. У Васі є саме головне - доброта, шляхетність і безкорисливість.