Ще з пелюшок<span> пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка </span>після третіх півнів<span> та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося </span>на срібному блюдечку<span>. Але з часом це </span>стало їй у великій пригоді<span>, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, </span>набила руку<span> в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи </span>не била байдики<span>. Хоч </span>багато води сплило<span> з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати </span>жаги до життя<span> до глибокої старості.</span>
Осінній ліс
Кожне дерево стоїть у золотому листі й на золотому листі. Віттям ледь-ледь похитує. Верхівкою погойдує. Начебто хоче зрушити з місця й ступити нам назустріч. Я притуляюся вухом до стовбурів дерев і слухаю. Як вони гудуть. Може, це вони передають свої лісові вісті? А на гілках птахи сидять і розмову дерев підслуховують. Ого, скільки їх у вирій не летить! Зимують вдома. У своєму лісі.
Їхній сміх лунав так голосно,що чуло все місто..
Хоч хто-небудь, зайшовши в магазин,привітався б с продавчинею.
По гарячих (живих) слідах<span> в ролі обст. — негайно, відразу, як тільки відбулася якась подія.</span>