1. Діеслова-це частина мови,яка вказує на дію предмета,і відповідає на запитання:що роблю,цо роблять,що буду робити і т.п. 2.Початковою називають першу форму,тобто форму без закінчкення. 3.Є 3 часові форми:минулий,теперишній,майбутній час. 4.Дія минулого-це все що вже відбулося:наприклад Ганнуся вчора випрала одяг. Дія теперишнього часу-це все,що відбувається зарас:наприклад Іринка вчить вірш. Дія майбутнього часу:це все,що має відбуватися:наприклад Пилипко завтра буде грати у футбол. 5.Вони змінюються за родами,відмінками.формами слів. 6.Дієслово найчастіше є головним членом речення. Воно присудок. 7. Неозначена форма дієслова має таку назву бо вона є також початковою формою дієслова.
Сьогодні у всіх нас є прекрасна можливість використовувати рідну
українську мову у всіх сферах життя. В нашій українській Конституції
закріплено, що державною мовою в Україні є українська, отже, вона
просувається і використовується у всіх життєвих сферах в Україні. Цілком
зрозуміло, що їй надаються різні привілеї перед іншими мовами. Таким
чином, громадяни України заохочуються до того, щоб говорити українською
мовою. Та й звичайне ставлення до людей, які розмовляють чистою
українською мовою, зазвичай хороше. Їх сприймають як людей вихованих і
інтелігентних.
Але
чи дійсно все настільки добре з українською мовою в даний час? Чи
справді ми з вами можемо з упевненістю констатувати, що в української
мови, як мінімум, надійне і перспективне майбутнє? Насправді, зробити
такий висновок зовсім не настільки просто, як того хотілося б. Вся
справа в тому, що в побуті українською мовою в нашій країні говорять
набагато менше, ніж російською мовою. Навряд чи варто роздумувати над
причинами цього, вони більшою мірою зрозумілі. Скоріше, важливо
проаналізувати, наскільки це може позначитися на майбутньому української
мови та всієї України в цілому.
Як відомо, мова народу живе до тих пір, поки вона використовується.
Але чи буде використовуватися українська мова так само, як вона
використовується зараз? Або вона буде поступово видавленою російською
мовою? Або, навпаки, візьме гору над нею, набереться сил і стане
найбільш використовуваним мовою на території України? Хотілося б вірити в
останній варіант, але все це багато в чому залежить від того, як буде
розвиватися ситуація в країні. Якщо Україна продовжить залишатися
повністю незалежною і суверенною, українська мова буде тільки
посилюватися, процвітати і ставати все більш і більш використовуваною.
Якщо ж все піде навпаки, то і майбутнє української мови буде не
настільки світлим і добрим.
Втім,
не варто з недооцінкою ставитися і до ролі звичайних людей. Хто, якщо
не ми самі, буде здатний зберегти, посилити і зробити національну мову
більш використовуваною? Все в наших руках. Якщо ми будемо
використовувати українську мову не тільки в ділових питаннях, але і в
побуті, цілком ймовірно, що роль української мови лише зросте. Природнім
є те що, ми повинні виховувати своїх дітей українською і прищеплювати
їм любов до національної мови.
<span>Хотілося б відзначити, що майбутнє української мови, себто, чи буде
вона розвиватися або зникне зовсім, залежить як від об’єктивних,
політичних чинників, так і від того, чи будемо використовувати і
розвивати її ми, громадяни України. У будь-якому разі, хотілося б вірити
у світле майбутнє нашої рідної мови.</span>
Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам’ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав’язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.
Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли
…в Україні запорожці вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю.
На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім’я та реальне існування не так і важливі.
Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо «синє море звірюкою то стогне, то виє». Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар — град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого «батька отамана», як вони його називають.