Їжачок
У лiсi поблизу нашого містечка, живе маленький iжачок. Восени у нього завжди багато турбот. Треба назбирати сухого листячка i вимостити iм гнiздечко, потiм принести грушок i знайти яблучок.
Одного теплого осiннього дня iжачок побачив лiсову яблуньку, а пiд нею - багато яблучок. Наколов яблуко на голки, пiшов до гнiздечка. Тепер i зимувати спокiйно можна.
Пише, пишемо - так можна перевірити и в корені.
Привіт, Аліно!
- Привіт, Ілоно!
- Як ся маєш? Бачу, ти сьогодні гарно вбралася!
- Так, оцю синю курточку купила на розпродажу.
- Дай придивлюся. Так, вона тобі дуже пасує.
- Піди купи, там ще залишилися.
- Е, не можу. Я б її не придбала. Вибач, це, звичайно, мої вподобання.
- А чому б не придбала?
- Вона гарна, звичайно, але вже вийшла з моди. Бачиш, такий комірець був популярний торік, а тепер мода вже минула.
- А я за модою не гонюся. Мені досить, щоб річ мені пасувала та була зручна. Та ще недорога.
- Я так не можу. Я позаторішню моду не вдягну, я на вулицю не вийду.
- Мабуть, весь час купувати модні речі тобі обходиться в копієчку? Це ж доводиться переплачувати набагато більше справжньої ціни?
- Так, але що поробиш. Ось, дивися, придбала «писк моди». Сапожки від нового бренда. Така цяця!
- Гарні. Страшно спитати, скільки коштують.
- Нічого, я батька залучила до цієї справи. Ну, піду додому, передивлюся інтернет-магазини. Бо в мене капелюшок вже з моди виходить. Бувай!
- Бувай, Ілоно! Щасти тобі на нелегкому шляху моди.
[йащик] вот не суди если не правильно но должно быть правильно
Проблема батьків і дітей — це вічна проблема людства. Бо як би не
змінювалося суспільство, як би бідно чи багато не жили люди, ця проблема
завжди залишається, тому що діти завжди хочуть жити самостійно: самі
будувати своє життя, робити свої помилки і самі за них відповідати.
І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» показав, як і чим
жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного
права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше
будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого
серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали,
як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо.
Розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних
традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. Молоді Кайдаші
хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися
батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна —
це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. Щоправда, і вони не
знають, як його будувати.
Я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє
життя самостійно. І тому мені здається, що, одруживши синів, старі
Кайдаші повинні були їх відділити. Однак старшим хотілося керувати
молодими, як ними керували все їхнє життя.
Молоді Кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне
прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те
хороше, що вони їм дали. Тому мені не подобається, як у боротьбі за
приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність.
Більш до вподоби мені Лаврін і Мелашка, бо я люблю людей ніжних,
добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. Мені
здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони
зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. Карпо і Мотря, на мою
думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними
цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у
них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. І
це, звичайно, дуже недобре.
Я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала
тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. І якщо вже життя склалося
так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити
все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові.
Ось таке моє ставлення до молодих Кайдашів. З одного боку, я їх
підтримую і розумію. З іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до
батьків.
