У Кіровоградському міському літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого<span> відкрилася і</span><span> діє виставка «Нашого цвіту по всьому світу», присвячена</span><span> землякам </span><span> письменникам-емігрантам.</span><span> В новій експозиції виринає слава та таланти рідної землі розвіяні вітрами історії по чужих землях.
<span> </span>Матеріали нової експозиції розповідають про знаних, маловідомих й невідомих широкому загалу літераторів - поетів, прозаїків, драматургів, літературознавців, перекладачів, журналістів, серед яких - наші земляки-кіровоградці та митці, чиє життя було пов’язане з нашим краєм. Різні причини змусили їх виїхати за кордон, на</span> <span> долю кожного випало чимало випробувань, імена більшості були на багато років викреслені колишньою владою з вітчизняної історії.
</span> У другій половині ХІХ ст. виїхали до Європи уродженці Єлисаветграда: філософ А.О.Шпир мешкав у Швейцарії та Німеччині, публіцист, перекладач, критик І.В.Шкловський (псевдонім Діонео) оселився в Англії.<span> <span>Шляхи уродженця краю з селища Новий Стародуб Петрівського району народовольця, письменника С.М.Кравчинського (псевдонім Степняк-Кравчинський) пролягли Швейцарією, Францією, Італією, Англією. Саме він доречі є пробразом Овода в знаменитих романах англійської письменниці Ліліан Войніч.
<span> </span>У період Першої російської революції 1905-1907 років емігрував до Чехії уродженець міста Долинської, майбутній вчений-соціолог, націолог, публіцист Ольгерд Іполит Бочковський. У часи жовтневого перевороту та громадянської війни за кордоном опинилися знані в Україні літератори, політичні та громадські діячі Є.Ф.Чикаленко (уродженець Одещини, випускник Єлисаветградського реального училища), Ф.М.Мелешко (уродженець с. Глодоси Новоукраїнського району), П.В.Феденко (уродженець Катеринославщини, випускник Олександрійської гімназії), Є.Ф.Маланюк (уродженець Новоархангельська), В.К.Винниченко та Ю.Ю.Дараган (уродженеці Єлисаветграда). </span></span>Шляхи еміграції провели їх Польщею, Чехословаччиною, Німеччиною, Францією, США. Справжні патріоти, носії національної ідеї не сприйняли<span> нову ізуввірську </span><span> владу більшовиків, опинилися на чужині, але все життя переймалися долею України і мріяли повернутися на батьківщину</span><span> та бачити її вільною</span><span>.
</span><span><span> </span>Вже 20-і роки минулого століття виїхали до Польщі і майбутні польські письменники та колишні учні Єлисаветградської чоловічої гімназії Ярослав Івашкевич та Міхал Хороманський. У часи громадянської війни з залишками Добровольчої армії емігрували до Туреччини, а потім до Франції поети: уродженець Єлисаветграда А.П.Шполянський (псевдонім Дон Амінадо), А.Є.Величковський (дитячі та юнацькі роки пройшли в Єлисаветграді), прозаїк О.О.Яблоновський (уродженець с. Кетрисанівка Бобринецького району). На початку 20-х років виїхали на навчання до Європи і більше не повернулися в Україну майбутні відомі вчені олександрієць Д.І.Чижевський (філософ, літературознавець, логік, лінгвіст) та єлисаветградець Г.В.Флоровський (богослов і філософ).
<span> </span>У 1929 році залишив СРСР і останні 11 років життя провів у вигнанні в Туреччині, Франції, Норвегії, Мексиці один з найвідоміших у світі уродженеців України, лідер двох російських революцій, мислитель, публіцист і «злий геній» антиукраїнського терору одночасно Л.Д.Бронштейн (псевдонім Троцький). Він народився у с. Янівка Бобринецького району.
<span> </span>Серед тих, хто опинився в еміграції у часи Другої світової війни - долинчани М.Г.Жученко (псевдонім Яр Славутич) та П.Д.Косенко, єлисаветградець О.П.Семененко, новомиргородець М.Понеділок, уродженець с. Цибульове Знам’янського району М.І.Дорошенко. Життя провело їх</span> <span> Німеччиною, Бразилією, Венесуелою, Колумбією, США, Канадою. З першим, до речі випало щастя зустрічатися та спілкуватися особисто в Кіровограді на початку ХХІ століття, бачити тугу в очах та захоплення від здобуття Україною довгоочікуваної незалежності.
З 1945 року в Латвії живе уродженець міста Новогеоргієвська Кіровоградської області поет, перекладач, громадський діяч Кость Оверченко, який став на батьківщині лауреатом премії іншого земляка –емігранта Євгена Маланюка.
</span> У 70-і та 90-і рроки<span> ХХ ст</span>оліття<span> виїхали за кордон наш земляк Ю.О.Панич - актор, режисер, журналіст (мешкає у Франції), поет, член Кіровоградської обласної письменницької організації Ю.М.Камінський (проживає в Ізраїлі). До Німеччини емігрував кіровоградський поет Ю.Я.Авруцький, до Аргентини – поетеса Т.Г.Журба, яка довгий час жила в с</span>елі<span> Іванівка Долинського району.</span><span> Вони сумують, приїздять погостювати, але жорстока і несправедлива українська проза життя довершила процес їх розлуки з рідною землею.
<span> </span> На презентацію виставки до музею завітали викладачі та студенти КДПУ, співробітники бібліотек, музеїв, журналісти і творча інтелігенція Кіровограда та згаданий вище Юхим Авруцький, який читав свої російськомовні твори. Радо було за музей та вдячно їм за їх велику і потрібну працю, але сумно за закордонний фрагмент українського творчого буття. А були ще і ті земляки, хто стали росіянами: Юрій Олеша, Демян Бєдний та нші..</span><span>
</span>
Ответ:
моя мечта.У кожної людини є мрія, іноді кілька. Наша уява малює їх нам, не даючи зупинитися на досягнутому, змушуючи весь час рухатися вперед. Якби люди не вміли мріяти, то основна маса винаходів так і не побачила б світ. Ми б так і залишилися на початковому ступені розвитку. А завдяки мрійникам і фантазерам людський рід досяг того рівня, який ми маємо зараз.
Часто, лягаючи спати, я мрію. Про різне: про далекі подорожі, про надздібності, про те, як опаную який-небудь незвичайної професією - наприклад, дресирувальника диких звірів. Всі ці мрії з розряду нездійсненних, я це усвідомлюю, але мені все одно цікаво мріяти.
Головною ж моєю мрією є - не втрачати близьких. Я дуже дорожу своєю сім'єю і боюся, що коли-небудь настане день і когось з них не стане в моєму житті. Такі думки наводять на мене тугу, і тоді я уявляю собі, що ми будемо разом завжди.
Не знаю, чи можна це назвати мрією, але мені дуже хочеться завести собаку. Мама каже, що це занадто велика відповідальність, і що собака вимагає багато часу, але я все одно не втрачаю надії, що коли-небудь у мене з'явиться щеня хаскі. Ці собаки дуже розумні і красиві. Мені іноді здається, що вони майже як люди. Всі розуміють, але не можуть сказати. Можливо, коли я виросту, то сам її заведу.
Мій друг розповідав мені, що мріє стати капітаном далекого плавання. Його тягнуть далекі дали, море і пригоди. На мій погляд, це дуже небезпечна професія, і я б ніколи на таке не зважився. Але у кожного свої мрії і, ймовірно, коли-небудь він дійсно відчалить від берега, стоячи на білому кораблі, і стане справжнім морським вовком.
Хотілося б, звичайно, щоб всі наші мрії збувалися, але деякі з них так і повинні залишатися мріями.
