<span>Кожна людина має крила. Не поспішайте заперчувати і відшукувати у себе на спині пір*їсті крила. Вони невидимі - духовні - і складаються(за трактуванням Ліни Костенко) з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, вічних поривань, щирості до роботи, щедрість на турботи, пісні, надії, поезії і мрії.</span>
Предлагаю ограничиться монологом Русалки из драмы Леси Украинки "Лісова пісня ".
<span>Я не кохала? НІ, то ти забула, </span>
<span>яке повинно буть кохання справжнє! </span>
<span>Кохання - як вода, - плавке та бистре, </span>
<span>рве, грає, пестить, затягає й топить. </span>
<span>Де пал - воно кипить, а стріне холод - </span>
<span>стає мов камінь. От м о є кохання! </span>
<span>А те твоє - солом'яного духу </span>
<span>дитина квола. Хилиться од вітру, </span>
<span>під ноги стелеться. Зостріне іскру - </span>
<span>згорить не борючись, а потім з нього </span>
<span>лишиться чорний згар та сивий попіл. </span>
<span>Коли ж його зневажать, як покидьку, </span>
<span>воно лежить і кисне, як солома, </span>
<span>в воді холодній марної досади, </span>
<span>під пізніми дощами каяття. </span>
<span>Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. </span>
<span>В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.</span>
Что за стихотворение,рассказ или повесть?Здесь нужно знать его.
Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу.
Спочатку в її звертаннях до Мотрі багато меду: «моє золото», «серце», «дитя моє», — а згодом: « — Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило… — Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило… — Це не Мотря, а бендерська чума… — Твої діти такі зміюки, як i ти… Наплодила вовченят, то не пускай до моєї дiжi…»
Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний і ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».
Любов до Батьківщини починається з любові до рідної природи. Найближчим почуттям природа,
це природа тих місць, де ми народилися. Треба любити й цінувати ту
красу, що дарує нам природа, особливо якщо це знайомі з дитинства
улюблені місця природи рідного краю. Мабуть, найдужчі й хвилюючі спогади
з дитинства - це спогад рідних місць, улюблені стежки, завулки, те, що
робить любов до рідного краю незмінної й такий незабутньої