Кольорові миші і шо!! Зелені чи чорні білі веселі сумні
Клим невеликий на зріст хлопчик, худий,але охайний.Спочатку твору був невпевнений у собі, але потім він став хоробрим. Рідних та друзів поважає та любить, і зробить все заради них.Автор показує несміливого хлопчика, що здолавши всі перешкоди рятує світ. Клим дуже гарний хлопець, який переборов свій страх, спробувавши на собі експеримент, який любить всією душею і серцем людей
Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись
голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй
дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що
зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце.
Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на
сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину.
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в
залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий
ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога,
бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв,
гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i
пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi.
2.Климко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. У
ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi?, ходили на роботу i
поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. До того ж
стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi -
зi станцi?, з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi
в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.
