Шановний Тарасе Григоровичу!
Я учень__ класу хочу Вам подякувати за Вашу творчість, талант, любов до України у кожному рядку Вашої поезії. Ваші твори завжди дуже життєві. Коли читаєш про життя сиріт, панські знущання та тяжку долю українського народу, ніби опиняєшся свідком тих подій, перносишся у часі. Ваша поезія дуже лірична, майже в кожному творі переплітається журба і радість, любов та скорбота, життя та смерть. Ці поетичні рядки дуже легко закарбовуються у пам"яті та проникають аж до серця, тому я із задоволенням завжди вчу уривки з ваших творів та читаю їх повіністю. Зараз світ став дуже спустошеним, бо люди живуть здебільшого вирішенням матеріальних проблем, вони, ніби мурахи, завжди кудись біжать, заклопотані буденними справами. Сумно визнавати, але вже ніхто не помічає, яка гарна калина, які запашні та квітучі поля на Україні, а головне - ніхно не помічає проблем інших людей, їх страждань, кожен думає лише сам за себе і вважає, що його проблеми важливіші за інших. Люди вважають, що сиротам та бідним людям повинна допомагати держава, але вони забули, що ми і є держава. Отже, виходить, що ми самі собі не потрібні. Мабуть тому ми так і живемо. Дітей необхідно змалечку навчати любити та поважати один одного, співчувати та допомагати у важку хвилину, тобто вчити бути справніми людьми. Ваше величне кобзареве слово дуже позитивно впливає на мій світогляд, розуміння сьогодення та вчинки. Я низько вклоняюсь Вам за творчий, моральний та культурний внесок, який Ви зробити для України та її народу. Слава Вам, Тарасе Григоровичу, навіки слава!
Айстра росте у саду моеi бабусi.
У тата Микити е автомобiль.
Як сьогоднi жарить сонце!
Гості говорили по-нашому. Діти гуляли по-нашому парку. Пісня
звучала голосніше. Уперше я зрозумів, що людина багата дружбою.Олег
відповів більш повно.
<span>Якось увечері, коли сонце так красиво заходило з-за кущів зявилася
зграя чудових великих птахів. Каченя ніколи не бачило таких прекрасних
створінь.Сніжисто-білі, з довгими гнучкими шиями - то були лебеді. Вони
дивно закричали, махнули розкішними білими крилами і полетіли у вирій,
за безкраї моря. Вони піднеслися високо-високо, а маленьке гидке каченя
охопило дивне хвилювання.</span>
Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Білгород-Дністровська фортеця
розташована над берегом лиману.Вона
забезпечена зовнішніми захисними
спорудами, необхідними для зупинки
ворожих військ, і внутрішніми - для
організації ефективного опору. В першу
категорію входять башти, куртини і вхідні
ворота, а також інші складові елементи.
Протягом XV-XVII ст. козаки неодноразово
робили походи до аккерманських стін. А
XVIII століття принесло з собою три
російсько-турецькі війни. У 1770, 1779 та
1806 році московські війська відвойовують
місто у Порти, та турки вперто вертають
собі свою власність. Лише у 1812 р. за
Бухарестським мирним договором південь
Бесарабії з Ак-керманом переходять
остаточно до Росії. У 1832 р. фортеця
позбавилась свого стратегічного значення,
в 1896 р. її оголошують історико-
архітектурним пам'ятником.
Біля входу у фортецю, на обкладеному
плитами майданчику, де колись був
підйомний міст, видніється глибокий рів,
могутні зовнішні стіни фортеці, які дивують
своєю красою і своєрідною будовою.
Усередині фортеці в очі впадає багато
зелені, обширність і величавість
величезного двору з численними могутніми
баштами, з якими було пов'язано багато
цікавих переказів, легенд. Башти фортеці
навіть сьогодні вражають своїми розмірами.
Стіни її виділяються зубцями і
амбразурами. З правої сторони від входу у
фортецю розташовано місце розкопок
античного міста Тири.
З висоти пташиного польоту можна
побачити величну кам'яну квітку, що
виросла із землі - це прекрасна Білгород-
Дністровська фортеця. Акерманську
фортецю відвідувало багато видатних
людей. Олександр Сергійович Пушкін і Адам
Міцкевич, надихнувшись її виглядом, склали
прекрасні поеми «Цигани» і «Акерманські
степи».
В різний час місто і фортецю відвідали А.
Пушкін, Л. Українка, А. Горький, І. Нечуй-
Левицький, М. Кропивницький, К.
Паустовській, В. Катаєв, А. Міцкевіч і ін. З
початку XX ст. у фортеці діють
реставраційні роботи. 2 серпня 1963 р.
Указом Ради Міністрів України ухвалено
рішення про охорону Білгород-
Дністровської фортеці як архітектурного
пам'ятника.
Не дивлячись на численні історичні події,
ремонти і перебудови, фортеця зберегла
свою первинну структуру, є одним з
пам'ятників середньовіччя, що найбільш
збереглися, і, стикаючись з цією історією,
люди дивуватимуться її неповторністю. Вже
достатньо давно, і це стало доброю
традицією, у фортеці проводиться
міжнародний чемпіонат «Сталева Ліга» з
історичного фехтування. У змаганнях
беруть участь команди: Одеси, Києва,
Харкова, Донецька, Москви, Калінінграда
тощо.
