Если это то, что надо, то вот: Освіта і культура на Поділлі в епоху феодалізму розвивались у несприятливих умовах. Польсько-шляхетський гніт, безперервні спустошливі турецько-татарські напади гальмували їх поширення. Тільки у другій половині XVIII ст. тут виникли масові парафіяльні школи, а в першій половині XIX ст.— Кам’янець-Подільська і Теофіпольська гімназії, Меджибізьке і Полонське повітові училища, Кам’янець-Подільський дівочий пансіон, духовні училища і парафіяльне училище в с. Приворотті Ушицького повіту.
Важливими осередками освітньої роботи були братства. В кінці XVI — на початку XVII ст. вони з’явилися в багатьох містах Поділля. У Кам’янці-Подільсько-му таке братство створюється у 1589, у Сатанові — 1590, Меджибожі — 1621, Летичеві — у 1642 роках. Братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національних та релігійних утисків. Водночас вони розгортали культурну діяльність: відкривали школи при церквах, друкарні, засновували притулки для старих, хворих і дітей-сиріт, медичні заклади тощо.
Помітний слід у громадському житті краю залишили перші друкарні. В Пановецькій друкарні Кам’янець-Подільського повіту, заснованій 1601 року, надруковано 7 книг догматично-полемічного змісту, спрямованого проти католицизму. У 1611 році друкарню розгромили єзуїти, а видання її спалили. 1792 року почала діяти друкарня в м. Миньківцях Ушицького повіту, в якій надруковано польською мовою «Іліаду» Гомера, «Гамлет» Шекспіра та інші художні твори. У Кам’янець-Подільській друкарні, організованій в кінці XVIII ст., з 1838 року друкувалася газета «Подольские губернские ведомости».
В умовах найжорстокішого соціального й національного гноблення народні маси Поділля розвивали народну творчість у різних галузях матеріальної й духовної культури та побуту. У XV—XVI ст. на Поділлі були поширені пісні, які відображали боротьбу народних мас краю проти турецьких і татарських загарбників: «Славна була в Побережу», «Із-за гори, гори, з темненького лісу», «Да йшли турки з татарами» й інші. Протягом XVII — першої половини XIX ст. широку популярність серед населення Поділля здобули пісні, які надихали народні маси на боротьбу за соціальне і національне визволення. Серед них: «Ой, у городі Могильові», «Славна стала та кравчина» (про Северина Наливайка), «Чи не той то Хміль», «Гей, не дивуйте, добрі люди» (про Богдана Хмельницького та Максима Кривоноса), «Ой, з-за гори високої» (про Данила Нечая), «Ой, Морозе, Морозенку», «Ой, з города з Немирова» (про Жванецьку битву), «Годі, коню, в стайні спати» (про Семена Палія), «Годі, годі, козаченьки, в обозі лежати» (про повстання 1734 року), «За Сибіром сонце сходить» (про Устима Кармалюка).
Визначним показником мистецької культури були в першій половині XIX ст. художні селянські промисли, особливо гончарство. Відомими осередками його стали Смотрич (Кам’янець-Подільський повіт), де вироби прикрашалися характерним рослинним розписом — коричневим, зеленим і жовтим по білому тлу — Зіньків, Адамівка, Калинівка і Станіславка (Летичівський повіт), вироби яких завдяки високоякісній глині, що після обпалення набувала красивого рожевого відтінку, відзначалися особливою тендітністю і тонкістю форм. Орнамент у цих виробах, розписаний в один колір натуральною фарбою «червінню», був геометричним, дуже чіткого малюнку. За художнім виконанням багато дослідників зіньківський посуд ставили поряд з античною керамікою. Для північно-західної частини Поділля характерний ужитковий гончарний посуд ясного черепка з геометричним орнаментом, намальованим коричневою фарбою. Летичів та Меджибіж славилися чорним «димленим» посудом.
Доставить афинянам это благо было целью реформ Солона. Он справедливо находил, что коренная причина всех бедствий Афин и Аттики – дурные отношения между сословиями, слишком большое неравенство состояний, резкая противоположность между классом полноправных граждан, землевладельцев, и массою обедневших бесправных земледельцев и других рабочих людей. В тех стихах Солона, где он сам прославляет хорошие законы, реформатор порицает алчность богатых, которые для увеличения своего богатства совершают притеснения, захватывают себе чужое добро, не думая о божественном правосудии, которое накажет их и вместе с ними государство, допускающее их беззакония.
«Скоро, – говорит там Солон, – постигнет Афины неизбежное бедствие: или подпадут она под иго постыдного рабства, или раздор граждан возбудит междоусобную войну; падет во прах цветущая сила мужей, и милая родина погибнет от ярости вооруженной борьбы. Толпами поведут несчастных в чужбину, окованных цепями, и будут на рынках продавать их в рабство».Для избавления государства от бедствий, грозивших ему погибелью, в реформах Солона была поставлена цель сформировать третье сословие, которое заняло бы средину между привилегированным сословием богатых, знатных землевладельцев и бесправною, обедневшею, подавленною долгами массою, и имело б интересы, совпадающие с общим благом.
Солону нелегко было склонить угнетавших народ эвпатридов отказаться от материальных выгод, доставленных им законами Драконта. Закон о взыскании долгов отдал значительную часть народа в работу или даже в рабство землевладельцам, а каменные столбы на землях, еще остававшихся за поселянами, свидетельствовали, что и эти участки скоро перейдут в собственность эвпатридов, что и эти поселяне скоро станут работать на господ. Но Солон отважился доказывать и успел доказать эвпатридам, что они должны сделать большие уступки народу. Это доказывает, что сами эвпатриды видели невозможность поддержать существующие отношения; им грозила опасность или революции или подпадения под иго тирана, который стал бы грабить их. Чтобы не лишиться всего, они согласились пожертвовать частью своих выгод ради необходимых реформ. Характер Солона, знатность его рода, его богатство, его рассудительность и опытность представляли для них гарантию, что он по возможности соблюдет их интересы; потому они выбрали его в сан первого архонта и поручили ему составить законы, какие нужно для примирения их сословия с народом.
Я живу в Вавилоне, мое имя – Лейв, я работаю вельможей у царя Хаммурапи, и я очень богатый человек. Я охраняю его дом, потому что очень часто у Хаммурапи пытаются грабить рабов, или деньги. Я живу на берегу двух рек: Евфрат и Тигр. Вавилон очень красивый город. Там много деревьев, и поэтому к Хаммурапи и ко мне часто приходят бедняки просить площадь для сажания зерна, но ведь долги растут, и поэтому они должны буду отдавать в несколько раз больше урожая, чем надобно царю. А если не отдает, то либо жену или детей берут в рабство. Мне запрещено бить раба, потому что за него мне отомстят. Но теперь, я не вельможи, и поэтому моя жизнь стала лучше, я будто на свободе, как птица! Моя мечта находиться рядом с Хаммурапи сбылась, но лучше я буду простым Вавилоняним
В Великую Французскую революцию можно выделить следующих исторических личностей:
• Людовик 16
• Неккер был министром финансов
• Де Бриенн был кардиналом
• Лафайет, Талейран, Мирабо и Дюпор – составляли Комитет 30.
• Робеспьер – был французским революционером, выступал за отмену рабства, смертной казни, был якобинцем.
• Дантон – известный деятель, погибший во время революционного террора, был одним из отцов-основателей Первой французской республики, состоял в клубе кордельеров.
• Марат – политический деятель, радикальный журналист, тоже был якобинцем.
• Наполеон 1 Бонапарт – император, полководец, заложил основы Франции, которую мы знаем сейчас.