Неодноразово, мабуть, кожному з нас випадало спостерігати за вчинком, гідним поваги та захоплення. Ми думали про те, що так могла вчинити тільки сильна людина. Але навряд чи нам доводилось пережити чи побачити на власні очі щось хоча б подібне до того, що описано в повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Образ Соломії — оригінальний, але життєвий. Наскільки відомо з історії України, всі історичні умови, у яких відбувається дія твору, правдиві, а такі люди, як Соломія, не тільки існували, а й були певним типом: багато хто з кріпаків у середині XIX сторіччя, не витримавши приниження кріпацтва, вдавався до рішучих дій, виборюючи собі волю нехай навіть ціною власного життя.<span>Література не лише вводить нас у контекст далекого минулого чи актуальної сучасності, а й формує певні стереотипи щодо характерів людей, їхніх вчинків та прагнень. Говорячи «українська дівчина», ми часто бачимо перед собою образ, створений сентименталістами й романтиками. Вона постає перед нашим уявним зором покірливою та скромною, простою та тихою, безумовно, гарною зовні, із чутливою поетичною душею. Цей образ взятий з життя, він також не вигаданий. Але кожен час, кожні історичні обставини формують свого «героя». Звикли до стереотипів, ми навіть дивуємось, побачивши в українській літературі таки новий, незвичний для нас жіночий образ. Соломія, звісно, має поетичну душу вміє кохати, бути ніжною та щирою. Але ми не помічаємо в її характері тієї покірливості та бездієвої сумовитості перед труднощами, яку зазвичай приписують «українській жінці» як узагальненому образові. Вона не просто здатна до інших, сильніших, бурхливіших емоцій, їй не просто знайоме відчуття обурення через несправедливість і жага дій, — вона знає, що таке справжні дії, боротьба за своє майбутнє, мужність та безстрашність.</span>Содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. Її кохання сильне. Вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. Вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. Але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: Соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з Остапом, а й самостійно. Саме вона вирішує визволити Остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з Іваном втілює свій план у життя.На жаль, Соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. Згадуючи про неї, Остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. Не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним цілим.<span>Нині вже ніхто не вважає за чесноту скромність чи покірливість. Багато хто із сучасних жінок має, як кажуть, «чоловічу вдачу»… Але ж образ Соломії захоплює насамперед тим, що її мужність була зумовлена високим ідеалом, її наполегливість на шляху до поставленої мети була духовною потребою, прагненням волі як необхідного елементу гідного й щасливого життя. Не так часто зустрічаються постаті, у яких сила поєднується зі справжніми цінностями. Мабуть, Соломія приваблює й зачаровує читачів не лише силою своєї особистості, а й духовністю своїх переконань, моральною красою. Мені дуже сподобався образ Соломії, я вважаю, що він може слугувати прикладом і сучасному жіноцтву, прикладом поєднання краси внутрішньої та зовнішньої із незламною вдачею, із прагненням домогтися справедливості навіть такою дорогою ціною…</span>
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть сказати обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, високі небеса, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розказують пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть сказати про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Соловей разбойник это отрицательный герой, который похож одновременно на птицу, на человека разбойника и на чудовище. На словья похож тем, что живет на дереве, и он свищет. Свист его является разрушительным.