При в’їзді в маленьке село вершників уже чекали, юрмлячись край доріжки, босоногі діти.
Наперекір вогню і смерті, полки незборені і вперті боям виходили навстріч.
Мружачись, Юлія(можно и другое имя) взяла зі стола маленький срібний дзвоник.
Вона підвелася і, не прощаючись, вийшла з подвіря .
Одного разу був і звичайний зимовий день. Я сидів у дома томущо був покарений. А от як це сталося. Був дуже незвичайний день. Я сидів на лавочці з друзями. Як тут мій друг помітив ковзанку і всі побігли кататися, а ковзанка була гарною, блискучою та дуже рівною.Навкруги стояли старі тополі, кущі калини та була така атмосфера що я аж локті закусав, але щодо робити нічого.Але тут я побачив маленького хлопчика який залишив свої ковзани. Я не хотів спочатку їх брати, але я взяв та моя мама побачила це й покарала ось так . Ну все мама прийшла.
Кожного ранку я прокидаюсь і одразу застеляю своє ліжко. І одразу йду допомагати мамі з приготуванням сніданку. Після сніданку я мию весь посуд і йду до школи. Кожну неділю я пилосошу у своїй кімнаті і мию підлогу, збираю іграшки та витираю пил.