Мне кажется, я довольно-таки общительный человек. У меня очень много друзей. Вместе с ними мы ходим гулять, делаем уроки и играем. Но мой лучший друг – это мой одноклассник Данил.
Мы с Данилом дружим с самого первого класса. Уже тогда нам нравилось общаться друг с другом, мы вместе делали уроки, ходили друг к другу в гости, гуляли. В школе нас считают друзьями - не разлей вода.
Данил очень общительный человек. Он легко может заговорить даже с незнакомым человеком. Также, он, мне кажется, очень умный. В школе он получает самые лучшие оценки. Иногда мы делаем вместе домашнюю работу, помогаем друг другу.
У нас, безусловно, есть общее хобби, которое и объединяет нас. Это – спорт. Я с самого первого класса серьезно занимался лыжами. Меня часто ставили на соревнования. Данил также, в отличие от многих других, хорошо катается на лыжах. Поэтому зимой мы обычно вместе ходим кататься в лес или на соседний стадион. Летом мы также проводим целые дни на стадионе, играя в футбол с соседними ребятами.
<span>Я считаю, что Данил – это мой лучший друг. И не только потому, что у нас есть общие увлечения, но и потому, что я ему доверяю. Он никогда не предаст меня и не променяет на другие увлечения. Если бы нас с Данилом разлучили, мне было бы очень грустно.</span>
Ідея- звеличення краси дощю. Мотив - довести до читача, що все прекрасне, навіть дощ.
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Усе, що хотів передати Кобзар сучасникам і нащадкам, — свою божевільну, нездоланну любов… Любов до скаліченої, скривдженої, розбитої, але такої рідної України. Усі свої сили, талант і навіть життя він віддав у жертву майбутньому своєї держави. Рідна земля була для нього сенсом і натхненням. Ці сміливі рядки послані з глибини Тарасової душі, аби розплющити очі засліпленим московською маною людям, аби достукатися до їхньої совісті, аби нарешті поєднати окремих індивідів у єдиний могутній народ. І йому це вдалося! Рядки з його віршів пронеслися крізь віки й спалахнули мудрістю в головах українців, патріотів, що виборювали свободу всього народу на революції Гідності.
Слова Кобзаря були, є і завжди будуть нашим скарбом, нашим прокляттям, нашою долею. Зрозуміти прихований сенс зможе не кожен. Вірші Тараса Шевченка — не просто послання, це пророцтва
Подивись навколо... Хоч раніше ми - українці, сильна і могутня нація - потерпали у вогні війн і революцій, молились за спасіння душі у голодомор... Але зараз... Квітуча країна, хоч з неідеальною, але перспективною політикою і економікою. Наука з кожним днем приносить все більше і більше своїх плодів. А головне - люди щасливі і дружні. Чи не про це мріяв Ярослав Мудрий, коли розумом і мечем ставив Україну на ноги і допомагав їй робити перші кроки у великий і незбагненний світ?!