Женя повертався зі школи. Йому було весело. Раптом він побачив, що у скверику напроти знімають кіно. Один чоловік сидів на високому стільці перед незрозумілим масивним апаратом і їздив із ним по рейках, то наближаючись, то віддаляючись від жовтого автобуса. А біля автобуса повільно виростала черга — дідусь із газетою, молодиця з кошиком, дівчина в хустинці, студент.
Женя теж прилаштувався в кінець черги. Його помітили не зразу, мабуть, думали, що він теж артист. Але хлопчик не вмів грати, він повернувся спиною до черги й почав роздивлятися чоловіка за знімальною камерою.
Режисер Альтов одразу побачив зайвого героя й роздратувався: чомусь перехожим цікавіше подивитися, як знімається кіно, а не сам фільм.
Альтов прогнав Женю. Через деякий час хлопець знову опинився на знімальному майданчику, і режисер, помітивши це, невдоволено насварився пальцем.
Знімати скоро закінчили. Хлопчик був невдоволений — яке це кіно, коли ні переслідування шпигунів, ані поїздів, що мчать, ні кораблів, що пливуть під білими вітрилами. Якась буденна черга, і все.
Альтов крикнув Жені, щоб ішов додому, потім вирішив покатати захопленого глядача на машині. Режисер розумів, що не вартий захоплення хлопчини, тому йому захотілося зробити для Жені щось гарне. Він показав хлопчику будівництво, на якому буде знімати новий фільм. І сказав, що там немає нічого цікавого. Потім запитав, чи хоче Женя зніматися в кіно, наприклад, у фільмі «Олень Август». І розповів, що це про золотошукачів, які заблукали в тайзі і яких урятував хлопчик на ім'я Август.
Женя одразу уявив собі й тайгу, і багато оленів із замріяними її. Сказав про це режисерові, той засміявся — й видіння зникло, шився лише брудний будівельний майданчик, її мов відчув неприязнь до Жені. Хлопчик зміг уявити те, що недоступне йому, режисерові. І, мабуть, не здогадується про своє обдарування, про свою неповторність.
Треба було повертатися додому. Женя відчув зміни в настрої режисера й не наважився спитати про фільм. Подумав, що в усьому і олені, яких він побачив. Сказав Альтову, що, може, й не було ніяких оленів, чим розсердив того ще більше.
Повертаючись додому, Женя вирішив, що сам поставить фільм, буде грати в ньому і врятує золотошукачів. Весело застрибав і раптом зупинився: назустріч йому йшло багато мовчазних весняних оленів.
Коментар
В оповіданні Є. Гуцала говориться про непростий світ кіномистецтва, про стосунки дорослих та дітей, про те, що треба берегти неповторність своєї душі, свою індивідуальність. Хлопчик Женя — мрійливий, захопливий, з багатою уявою, тонкими відчуттями. Він дав урок творчості навіть відомому кінорежисерові. Дуже важливо, що невдача не розчарувала його, не зломила, а привела до рішення діяти, творити, довести справу до кінця. Тому й прийшли до нього чарівні олені.
Повість «Кайдашева сім’я, зацікавила мене ще з перших сторінок. Мені сподобалося те, що автор не хватав зірок з неба, а змалював реальну сім’ю, котру можна зустріти у любий час. Нажаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Саме на фоні ціх проблем і розвивався сюжет повісті.
Я вважаю, що кожен читець нашого покоління буде зацікавлений повістю «Кайдашева сім’я». Тому що у ній зустрічаються вічно актуальні проблеми. А саме: виховання дітей – нажаль, деякі батьки виховують своїх чад без особливого ентузіазму та настає час, коли дорослі дітки відплачують їм за усі свої дитячі травми. Також, взаємовідносини між батьками та дітьми – я бачила багато прикладів, коли діти кидали своїх батьків, не допомагали їм та й не поважали. Я можу назвати ще багато проблем, котрі роблять повість актуальною, але не тільки вони підтримують зацікавленість нових поколінь вже багато років.
Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у повісті, ми можемо зберегти себе від подібної участі. Людина, читаюча повість «Кайдашева сім ’я» зможе зрозуміти, що із-за маленької сварки рушиться уся міцна родина. Також, завдяки автору, котрий вміло описує характер головних героїв, ми можемо стати на їхнє місце та подивитися на себе та на свої помилки.
Саме все це робить повість «Кадашева сім’я» актуальною та цікавою читачу різного віку. Я вважаю, що ця повість, котру сотворив надзвичайний митець І. Нечуй-Левицький буде актуальною ще багато століть саме із-за свого цікавого та реалістичного сюжету.
Тема:розповідь про те як сергій і його близький друг митько які проводили літні канікули у селі юрківка ,про те як вони шукали доісторичну істоту у місцевому озері. идея:уславлення дружби, поваги до бабусі, наполегливості у прагненні подолати будь-які труднощі (Сергій і Митько)
Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…<span>Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»</span>Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).<span>В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.</span>Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але способи її досягнення вели до нових кривавих репресій.<span>Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.</span>
Кожен сам формує свій світогляд та визначає свої життєві принципи. Існують такі речі, що змінити в своєму житті просто неможливо. Кожна людина народжується в родині, що обирає доля. Дитина, наче молоде дерево, приростає до своєї рідної землі.
Батьківщина – це не просто держава. Протягом певного часу кордони країн змінюються, та в серці назавжди залишається шматочок теплого почуття, що пов’язано з Батьківщиною. Куди б людину не занесла доля, та все одно манить завжди рідний край.
Найдорожче, що є в житті кожної людини це батьки. Саме вони найближчі люди, найкращі друзі та опора і підтримка. Вони дають життя та приводять дитину в жорстокий дорослий світ.
Недооцінити значення батьків в житті неможливо, в будь-яких випадках перше звертання в різних ситуаціях однозначно до батьків. Ці близькі люди і формують відношення до Батьківщини. Можна порівняти значення батьків та рідного краю в житті родини.
Ці почуття зрозуміло різні, одна любов до близьких людей, інше почуття патріотизму, та їх об’єднує загальне направлення. Це почуття вдячності і в той же час відповідальності. Та вже неважливо, де ти саме народився, це почуття не залежить від обставин. Воно абсолютне і народжується з самого дитинства. Людина може жити в будь-якій країні, але Батьківщина назавжди залишиться в її серці.
Сьогодні існує багато суперечок з приводу критики Батьківщини, політики та в цілому відношенню людей до рідної землі. Батьківщину не обирають, її можна поважати чи байдуже ставитися. Та кожен обирає свою філософію життя.
Не поважати Батьківщину це так само як не поважати батьків. Хіба можна осуджували вчинки близьких людей чи звинувачувати суспільство за складні умови існування? Є речі, що залишаться в житті кожної людини назавжди. Вони світлим променем проходять через все існування та ведуть по життю. Вони вписані в історію кожної людини та визначають її суть, корені та історію виникнення.
Для побудови успішного майбутнього потрібно з гідністю оцінити свою землю і батьків. Саме повага забезпечить міцну культурну платформу розвитку нащадків.
