(що?)Проміння (яке?) сонячне
Проміння (що зробило?) залило
Залило (що?) землю
Залило (чим?) світлом і теплом
Щастя… У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя – відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя – це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти – першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка – щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя – це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра… Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті “Тіні забутих предків”.
<span>Бути щасливим – це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини.</span>
Синтаксис завжди був суворим чоловiком, але вiн дуже любив своїх дiточок — речення. Вони це знали i виробляли, що хотiли. Треба Синтаксису скласти якесь оповiдання чи листа написати, а дiти кепкують, i не можна розiбрати, яке з них що виражає.
Одного разу Синтаксис розсердився на таку поведiнку дiтей i вирiшив навести лад у своєму домi. Скликав вiн усiх своїх дiточок на раду i сказав суворо:
— Давайте, мої любi, раз i назавжди вирiшимо, хто з вас що має робити.
— Добре, батьку! — вiдповiли речення.
— Я довго думав i вирiшив, що треба вас роздiлити на декiлька груп. Однi з вас будуть розповiдними, тобто мiститимуть у собi якесь повiдомлення, розповiдь про щось.
Другi будуть питальними, тобто мiститимуть у собi якесь запитання. А третi будуть мiстити у собi наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо i називатимуться спонукальними реченнями.
Дiтям-реченням сподобалось рiшення їхного батька, i вони радо погодились.
З того часу в домi Синтаксису завжди панують мир та спокiй.
<span> </span>
Хвалиш - соромиш
твориш - нищиш
береш - даєш
знаходиш - губиш
любиш - ненавидиш
шкодиш - допомагаєш
радієш - сумуєш
памятаєш - забуваєш
