На мою думку в творі 100 тисяч багатство є злом. Тому що багатство це не означає мати багато грошей це духовне багатство. Герасим настільки зажадав грошей шо жалів для свого прислужника скибку хліба. Гроші зробили з гарної роботящої людини злого жадібного скнару. Він недбайливо ставився до воєї дружини параски бив її і це ще раз доказує що гроші для Калитки були понад усе.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу,
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.
На початку 16 століття
козацтво та січові відділи ходили у походи на Крим та Туреччину. Боротьба була
з перемінним успіхом.
Запорізька Січ
зміцнюється та поширює свою боротьбу проти турецьких ворогів.
Походи козаків
приносили їм славу по всій Європі. Вони стали важливим аспектом у міжнародній
політиці. Про це говорять різні документи. В одних із них запрошують козацтво
укласти договір з Німеччиною про турків.
<span>Під керівництвом Лободи та Наливайко козаки розбили турецьке
війська у Молдавії. Після чого війна була припинена. </span>
У Запорізькій Січі
була своя, самостійна політика, як внутрішня, так і зовнішня.
Найбільш поширені
козацькі поході проти турків були з 1600 по 1620 роки. Кожного роки вони
перетинали Чорне море та робили набіги на береги Криму та Туреччини.
У тих самих роках козаки
під керівництвом Сагайдачного взяли штурмом Кафу, фортецю, де розташувався
самий великий ринок рабів. Козаки звільнили багатьох поневолених, серед яких
були і земляки.
З’явився козацький
флот, який мав величезне значення для історії. Адже флот допоміг пробити
блокаду турків та татар, що розділяла їх від Європи.
Під умілим
керівництвом Сагайдачного, козаки вели активну боротьбу з ворогами. Турки не
змогли захопити польські та українські землі. Впливовість Туреччини була майже
знищена.
Завдяки мужності
козаків, високому військовому мистецтву їхнього гетьмана Сагайдачного,
Туреччина не досягла своєї мети — захоплення польських і українських земель, а
її міжнародному престижу завдано тяжкого удару. її просування в Європу було
зупинено.
У хотинській битві
Сагайдачний отримує смертельне поранення. Але і після його смерті козаки
боролись проти турецько-татарських загарбників.
Козаки брали участь у
Тридцятирічній війні, що проходила в Європі.
<span> </span>
Аналіз вірша "Чари ночі". Рік написання «Чари ночі» — 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід «Чари ночі»: інтимна лірика. Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики «Чари ночі»: інтимна (любовна). Провідний мотив «Чари ночі»: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір «Чари ночі»: чотиристопний ямб. Римування «Чари ночі»: перехресне Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди. Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань). Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби «Чари ночі»: «Сміються, плачуть солов’ї» — антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»);персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.
Любить женщин, уважать друзей, ценить их