Подивись навколо... Хоч раніше ми - українці, сильна і могутня нація - потерпали у вогні війн і революцій, молились за спасіння душі у голодомор... Але зараз... Квітуча країна, хоч з неідеальною, але перспективною політикою і економікою. Наука з кожним днем приносить все більше і більше своїх плодів. А головне - люди щасливі і дружні. Чи не про це мріяв Ярослав Мудрий, коли розумом і мечем ставив Україну на ноги і допомагав їй робити перші кроки у великий і незбагненний світ?!
Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю. Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах – Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.<span> </span>
Молодая цыганка гадает парню:
- Вижу возле тебя девушку... ох и разведет она тебя на бабки...
Более старшая цыганка толкает ее в бок и шипит:
<span>- Не надо ему говорить о том, что происходит сейчас - ты ему о будущем говори.
</span>
Кирило-Мефодіївське братство
Ой же коле сердечко
Це погане гостре словечко
Хочу далі ще жити і жити
Хочу чоловіка свого нового любити
Але тому хто сказав мені це словечко
Зроблю ток щоб і у нього кололо сердечко!!
Буду жити і ще раз жити!!
Буду діточок своїх любити!
