Ми проти корупції. Наша країна велика і багата, але чому народ постійно скаржиться на злидні і важке життя? Чому нашим батькам доводиться працювати відразу на декількох роботах, щоб прогодувати сім'ю, а за сусіднім парканом, як гриби, один за одним будуються котеджні селища? Відповідь більшості - причина в корумпованості влади. Як може здатися на перший погляд, корупція - явище сучасної дійсності, але це не зовсім так. Згадаймо російських класиків: «хабарі хортенятами», «кругова порука», «рука руку миє». Знайоме, чи не так? Відносини я тобі - ти мені непомітно обплели корінням державні структури, а почали вони зароджуватися ще тоді, коли виникло саме держава. Корупція - це перевищення користувань своїми посадовими обов'язками. Даний термін в наш час майже повністю сприймаємо як належить чиновницьким колам, напевно, тому, що в результаті подібного роду махінацій стають відомі громадськості такі прізвища і суми, що дані події просто не можуть залишитися непоміченими. Негативний прояв корупції полягає в нанесенні нею шкоди економічній сфері, а, значить, доходам громадян і загальному добробуту країни в цілому. Корупція - це червоточина, пролом в системі, через яку неправомірно «витікають» державні кошти, які повинні були б використовуватися за призначенням на благо Батьківщини. Механізм корупції - це хабар. Вона небезпечна тим, що поширеність її не знає кордонів. Предмет хабара - це не тільки гроші, але і цінні папери, і нерухомість, і інші речі майнового характеру. Як же боротися з корупцією? Як вилікувати цю хворобу? Повинна вестися чітка, продумана, грунтовна антикорупційна діяльність, спрямована на виявлення та запобігання випадків прояву корупції. Велику роль відіграє ступінь відповідальності і система покарання. Посилення покарання, на мій погляд, найдієвіший антикорупційний метод. Але такі методи лише усувають наслідки, а що ж допоможе викорінити хабарництво як явище? Я вважаю, що це робота не тільки держави щодо дотримання і виконання всіх зобов'язань перед народом, підвищення загального рівня життя (щоб і красти не захотілося), але і робота кожного громадянина над собою, над підвищенням свого професіоналізму, розумінням відповідальності перед державою, перед своїм майбутнім, майбутнім своїх дітей.
Нещодавно я закінчив читати книжку «Пітер Пен». У ній розповідається про пригоди трьох дітей Венді, Джона та Майкла після їхнього знайомства з незвичайним хлопчиком Пітером Пеном. Він ніколи не дорослішає. На острові в Пітера є особиста фея Дінь-Дінь. Венді стала мамою для всіх хлопців. Та потім їх викрав пірат Крюк, а Пітер зумів їх врятувати. Врешті всі діти повернулися додому, крім Пітера. Мені було дуже цікаво читати цю книгу.
<span>Ось вона стоїть, українська хата, в якій народ наш не шукав захисту від безмірності історії, бо мав душу нелякливу й вільну, хата, з якої вийшли Тарас Шевченко і Павло Попович, сини землі нашої, що сягнули зір силою свого духу</span>
<span> Я дуже мрію про те, щоб знову відвідати цирк. Це завжди повертає мене у казковий світ раннього дитинства. Коли я думаю про цирк, то одразу згадую про маленьких кумедних тваринок, що бігають по сцені, усміхнені дитячі обличчя і запах солодкої вати. Мені також дуже до вподоби виступи гімнастів. Я завжди вражалась їх сміливості і спритності. А найголовнішою причиною мого обожнювання циркових вистав є клоуни. Вони завжди підримують веселу атмосферу серед глядачів і їх жарти надовго вкарбовуються в пам"ять<span>Ⓐ</span>.</span>
