Сонце, тепле й сліпуче, світило йому просто в лице, а довкола все співало: птахи, бджоли, комашня
Чиста совість-коли,людина відчуває спокій на душі <span>Якщо людина вчинила правильно, то совість у неї чиста. Людина спокійно і міцно спить, ніщо не тривожить її, не муляє десь у середині. </span>
Хто не знає легендарного киянина героя українських казок та билин славетного богатиря-змієборця – Кирила Кожум’яку? Лише він завдяки своїй силі і мужності здатен був врятувати київські землі від страшного змія, пам’ятаєте? Багато українських письменників зверталися у своїх творах до образу цього силача. Вирішив почерпнути натхнення з бувальщини й сучасний дитячий письменник Антон Сіяніка. Але головним героєм його казки став не славетний богатир, а його найменший син Микитка. Слабкий та нерішучий хлопчик, який постійно приходив додому з синцями від своїх однолітків, і не мріяв бути схожим на татка. Тому Кирило вирішив посприяти гідному вихованню малого і привіз того на літні канікули до діда Данила. Але все не так просто… Дід виявився не звичайним пенсіонером, а таким собі гуру магічних та, як на мене, езотеричних наук. Кликали його Майстром. І методика перевиховання та виховання у нього виявилася досить своєрідна. Вона може вміститися у короткий вислів: роби те, що вважаєш за потрібне, але ніщо не повинно шкодити іншим. Якщо ти зазнаєшся, говориш неправду – будеш покараний (самою природою), якщо ж навпаки – допомагатимеш, тим хто в небезпеці, житимеш у гармонії з природою – отримаєш винагороду.<span>Завдяки дідовій школі мудрості Микита поринає у світ чарівних пригод і знаходить справжніх друзів. Та це не звичайні парубки з вулиці, а міфічні істоти, які мешкають у Чудному світі, що існує паралельно з нашим світом. І випробування, які випадають на долю Микити та його друзів: Горинича – гарненького телятка, який несподівано стає Останнім Вогненним Змієм, Рисика – ельфа-лісовичка та Іви – водяної принцеси, набагато складніші від тих, з якими стикався батько хлопчика. Діти –небагато-немало – рятували світ, який намагалася знищити злюща Болотяна Відьма. На їхню долю випало чимало складних і небезпечних випробувань та цікавих пригод. Але всі труднощі лише зміцнили дитячу дружбу і додали кожному з них впевненості у собі. Власне, маємо ще один хеппі-енд. Постійна боротьба Мороку та Світла закінчилася, як і має бути, перемогою останнього. Адже, тільки доброта і любов здатні творити справжні чудеса. До самої кінцівки автор зберігає інтригу, тому хочеться прочитати одразу все, не відкладаючи на завтра. Певно, легке сприйняття тексту – це заслуга і вдалого перекладу молодої поетеси Ольги Зозулі, яка переклала чимало дитячих творів з англійської та французької на українську. Книга буде цікавою не лише дітям. Вона цілком підійде для сімейного читання, ба навіть буде корисною для дорослих. Адже в ній містяться деякі потаємні дитячі бажання, які не так легко дитині висловити. Зокрема, серед інших сюжетних ліній є історія непростого кохання Болотяної Відьми та Володаря Вод, яких помирило і об’єднало щире бажання кожної дитини – аби батьки були щасливі та ніколи не розлучалися. У казці багато смішних та повчальних епізодів, корисних порад, філософських висловів з глибоким змістом. Впевнена, кожен читач зможе знайти для себе щось корисне: чи то пораду, чи то керівництво до дій. Наостанок скажу, що не можна не погодитися з автором, який у кожне слово та кожну дію своїх героїв вкладає розуміння необхідності у дитячому віці справжньої міцної дружби. І що найцікавіше – нас однозначно чекає продовження цієї неймовірної історії, тому що дітлахи з останніх її сторінок стрибнули на спину Горинича й вирушили «до обрію на пошуки нових пригод...''</span>
Українська література заявила про себе на весь світ, представивши читачам твори геніального поета Т. Г. Шевченка. Безліч слів шани і визнання звучать протягом століття на честь великого Кобзаря. Але думки щодо його таланту і місця в літературі не вичерпні. Викладачами вивчаються документальні факти з життя поета, видано велику кількість літературознавчих праць, студенти та учні пишуть реферати, твори. Незвичайною є запропонована тема про позицію громадянина в суспільстві. І мені здається, що перед тим, як заговорити про суспільство, необхідно розглянути місце в ньому самого поета. Поет, по суті своїй, є митцем слова. Малюючи в своїй уяві певні образи, переносячи їх на сторінки творів, поет дарував нам олюднені Думи — основу поетового життя, спосіб самовираження, засіб існування («Думи мої думи...). Думи Т. Г. Шевченка сумними рядами повідомляють про недолю українського народу, про сиріт, наймитів, безталанних. Всі ці прояви суспільного питання бентежили болісним відгомоном душу Кобзаря. Усі негаразди поет переживав з людьми — співчував, прагнув бути почутим. Т. Шевченку вдалося у своїй творчості намалювати картину дійсності, яку він бачив, живучи у ті давні часи поневолення, кріпаччини, коли суспільство складалося з панів і кріпаків. Згадаймо хоча б сумну поезію *Сон»(«На панщині пшеницю жала...»). Поет розповідає нам про знедолених жінок, яких зваблювали і кидали москалі (поема «Катерина»).
