Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного гулу.Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив, як гойдаються дерева під могутніми ударами рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно стугонить море. Уночі почався шторм.Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а надто, коли воно штормить. Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися штормом.Ледве діждався, поки повставали тато й мама. Мама почала готувати сніданок, але мені не терпілось. Коли спішиш, то й п’ять хвилин здаються тобі вічністю.Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім чистим, без жодної хмаринки небом від берега і до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода була в одному місці<span>темна, в другому — сіро-зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня води знизу, з самих морських глибин, освітлюється різнобарвними вогнями.Бувають шторми з чорним низьким небом, з важкими кошлатими хмарами, з густими й холодними дощами. Тоді море — темне, люте і неприступне.А це був сонячний шторм. Сонячний і іскристий. Вода манила до себе. Хотілося роздягтись і кинутись в оту веселу, дзвінку водоверть.Водночас два предмети привернули мою увагу. Перший — то парусник, що йшов з моря. Я впізнав парусно-моторну шхуну «Зоря», вона часто погойдувалась у бухті на якорі або на тросах біля причалу. Але зараз цей парусник, немов велетенський птах з білими крилами, стрімко мчав до берега. Вітер і хвилі гойдали його, клали на обидва борти, він занурювався носом глибоко у воду, провалювався серед хвиль так, що було видно лише вершечок клівера, а згодом знову вискакував на гребінь хвилі і линув-линув на всіх парусах.<span>Друге, що привернуло мою увагу, був собака. Великий каштановий собака з красивим пухнастим хвостом. Він стояв на причалі і безвідривно дивився у море, на парусник</span></span>
Українська творчість займає дуже вагаме місце в житті сучасної молоді.Бульшості одразу спаже на думку питання :"Чого?".Наприклад тому,що кожна сучасна пісня,картина,вірші беруть початок у етнографії рідного краю та мають дуже глибокі корені.Детальніше про пісні.Пісня-це душа народу, її печаль і радість,сльози і щастя.Якщо не було б української народної пісні - не було б і народу.А пригадайте які малював картини Шевченко,як вони були пройняті смутком і печаллю,а вірші це ж перлина української творчості!Давайте все ж таки зізнаемося,що ми все частіше тягнемося до народно,до етнічного,до болі знайомого життя,яке називаеться народна творчість!
<span>Я вважаю що у цьому творі відіграє справедливість.Не треба бути зрадником .і брехати не треба.Але за свою брехню Федько врятував друга.хоч той йому ворог і зрадник.Треба завжди віддячити своєму другу за вчинок .Бо потім стане пізно.коли вже Халамидник помер --------</span>
Мені мама завжди чатає цікаві книги. У чарівній казці здійснються бажання. Мій тато зараз перебуває у далекій подорожі. У загадковій їжі було щось незрозуміле. Веселим звіряткам добре живеться у казковій зимовій пісні.
Я,звісно, як і більша частина людей, вважаю, що здоров"я треба берегти,а берегти його треба як слід,ще змалку. У деяких людей виникають такі запитання-відповіді:наприклад, навіщо мені ходити до лікаря, у мене ж нічого не болить,змалку всі діти миють руки тільки раз на день,беруть руки в рот запилені,але ж вони не можуть зрозуміть що це все мікроби, через цю пиль вони потрапляють до кишечника, та перетворюються у ще більше більше та більше кількість мікробів.Потім ці мікроби потрапляють до желудку та з"являється якась серйозна хвороба.Я вважаю,що так не треба, змалку і зовсім треба намагатися зовсім не хворіти.Для цього треба мити руки 4 рази на день,купатися,чистити зуби, щоб мікроби не потрапляли ні в якому разі до організму.Бережіть своЄ здоров"я змалку та будете здоровими усе своє життя!
