<span>Уманщина – [у м а н ш ч и н а] – в транскрипції немає великих
літер, літера «щ» позначається двома звуками [шч]<span>
Великдень – [в е л и ґ д е н´] – уподібнення приголосних
Підживити – </span>[п'
і д ж и в и т и] – [д] i
[ж] <span>не
є одним звуком, бо знаходяться на межі префікса і кореня
мереживо – </span>[<span>м е
р е ж ие в о</span>] <span>– в третьому складі
відбувається наближення до «е»
косьба – </span>[к о зʹ б а] <span>–
уподібнення приголосних
призьба – </span>[п р
и с' б а] <span>– уподібнення приголосних
різбяр – [р' і з' б' а р ]
зозуля – </span>[<span>з оу з
у л' а</span>] – <span>в першому складі відбувається наближення до «у»
зозулястий – </span>[<span>з оу
з у л' а с т и й</span>]<span>
попіл </span>[п о пʹ і л]<span>
річці </span>[рʹ і ц:ʹ і]</span><span> </span>
Може, я зумію реалізувати себе у цьому житті. Він може допомогти тобі і твоїй сім'ї. Видно, дівчатам не сподобалось заняття, вони повертаються додому. На небі видно зорі. Правда, я не зуміла йому зізнатися. Яка правда, така й кривда. На щастя, я не спізнилася на потяг. Цей сувенір дарований мені на щастя.
Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними.
<span>Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. </span>
<span>Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже прошепотіла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». </span>
<span>Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.</span>
Вчора я вирішила зірвати у нашому садку яблуко.
На шкільному святі всі були готові танцювати.
Вчитель фізкультури говорив нам: "Головне в житті - рухатися!"
Тільки но дівчинка дістала хліб, як всі птахи вирішили налетіти на неї.
Під час змагань наша команда все таки змогла перемогти.