<span>Дружба — це одне із найпрекрасніших почуттів, дарованих людині. Дружба — це вияв людського життя. Лише людина вміє товаришувати, співчувати та розраджувати. Питання полягає тільки в тому, чи вдається їй це робити по-справжньому, щиро, від усієї душі. Якщо так, то цю людину можна назвати справді щасливою. Кажуть, справжня дружба не знає кордонів, обмежень у відстані, у віці. Уміння радіти з успіху інших, підтримувати, розраджувати, допомагати, розуміти — ось що таке дружба по-справжньому. І ще я хочу сказати, що товариш і друг — це не одне й те саме. Товаришів може бути багато, а справжніх друзів — навряд чи.</span>
Найчастіше у піснях про кохання згадується ніч. Ніч,місяць,зорі... Це створює романтичну атмосферу.
Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.
Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.
У всіх людей одна святиня:
Куди не глянь, де не спитай,-
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж зелений в чужині рай-
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
1. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи:а) образи осіб, що виступають у творі як об'єкти розповіді (герої, про яких розповідають). Цей тип образу традиційно позначають терміном персонале;б) образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти розповіді (герої, які розповідають). Більшість літературознавців позначають цей тип образу терміном оповідач (= рос: повествователь);в) образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти розповіді й водночас як її об'єкти (герої, що є учасниками тих подій, про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж, звичайно позначають терміном розповідач (= рос: рассказчик). До особливого типу розповідача відносять специфічні образи героїв-розповідачів ліричних творів, яких називають ліричними героями.2. Образ творця твору, суб'єкта зображення (що вбирає в себе як суб'єктів, так і об'єкти розповіді, а також і всі інші образи твору) найдоречніше назвати образом автора.3. Образ адресата твору, суб'єкта адресації зображення звичайно називають образом читача.4. Образ природного оточення прийнято називати пейзажем.<span>5. Образ речового оточення прийнято називати інтер'єром.</span>