Останне віддасть-з батька рідного здере
за тридев'ять земель-рукою подати
кидати в жар-кидати в холод
жити на широку ногу-перебиватися з хліба на воду
легкий на підйом-важкий на підйом
з важким сердцем-з легким сердцем
<span>У рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. Під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. Ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. Навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба.</span>
<span>Тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. Ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря.</span>
<span>Сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. Перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. Куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. Яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві.</span>
<span>Тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. Одного разу було зі мною в лісі таке. Іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. Відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. Довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. Тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. Просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. Мені це було дуже цікаво. Гадаю: «Якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу».</span>
<span>Ходить і ходить.</span>
<span>Забажалося мені допомогти тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. Сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха.</span>
<span>Вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «Яструб це почув і полетів».</span>
<span>Виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. Я вистрілив. Він ліг. А тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. Підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.</span>
Усім нам багато доводиться навчатися і працювати, щоб досягнути чогось у житті. Зазвичай ми не можемо передбачити або знати заздалегідь, що нам вміти треба, а що ні. Тому усім нам треба чимало навчатися. Чим більше вмієш та знаєш, тим легше живеться в світі. Володіючи вміннями, знаннями та навиками, людина може справитися з будь-якою ситуацією. Народна мудрість каже: «Вік живи, вік учись». Це істина, котру навряд чи хтось зможе спростувати. Мудру людину, обізнану, яка багато вміє і знає, усі поважають та виявляють бажання з нею спілкуватись. Бо якщо хтось вміє усе робити, він може навчити інших й будь-кому допомогти. Як нам стати мудрим, обізнаним та умілим? По-перше, треба багато навчатися, старанно працювати, постійно вдосконалювати свої вміння та навички, щоб в кінцевому рахунку досягнути своєї майстерності.Чи легко, на Вашу думку, людині вчитися та привчати себе до роботи, коли нам чогось зовсім не хочеться робити? Це дуже не легка праця, як кажуть, праця до сьомого поту. Що не кажіть, а змусити себе щось зробити - найважче. Недарма кажуть, що наша сама більша перемога – це наша перемога над самим собою. Але треба обов'язково вчитися себе перемагати, щоб виховувати у собі силу волі. Це дуже важливо для нас в житті. І це потрібно робити з самого раннього дитинства, так само як і писати, читати, рахувати, вчитися виконувати роботу по дому. Бо якщо цьому не навчатися в дитинстві, то вже ніколи не навчимося. Якщо ми не виробимо звички прибирати за собою щодня, прати, вмиватися, здобувати знання, читати та ін., то нам пізніше доведеться дуже важко у житті. Ми виростемо нікчемою та ледарем, що нічого не вміє та не приносить користі ані суспільству, ні собі. Тому треба проганяти від себе лінощі якнайдалі. Від них бувають одні неприємності. Але якщо ми все-таки змусимо себе працювати, навчатися писати, читати чи шити, то нам потім буде легше у житті. Тож треба намагатися не витрачати часу даремно, намагатися завжди одержувати якісь знання, вміння та навики, щоб потім нам було легше. Згадаймо, як нам було спочатку навчитися читати, писати, вирішувати задачі, тримати тоненьку голку в руках. Зараз нам здається смішним, що ми цього не вміли. Адже так? Зараз ми беремо до рук книгу і читаємо, розуміємо написане в книжці та не раз, мабуть, думаємо, як це добре, що вміємо читати. Ми вміємо писати і ведемо власні щоденники, записуємо свої враження, спостереження, пишемо друзям листи і думаємо, як це добре, що ми вміємо писати, бо без цього не можливо обійтися у сучасному світі? Наше життя - не просте і тому треба прожити його з гідністю, цікаво та корисно для себе та інших. Адже кожна людина приходить у цей світ для того, щоб творити добро та приносити радість людям. Але від усіх нас вимагається щоденна та наполеглива праця задля того, щоб отримати знання та вдосконалити себе. Нам необхідно вчитися щодня, бо як каже народна мудрість: «Вік живи, вік учись», «Вчитися треба не до старості, а до смерті», або «Не борода робить чоловіка мудрим». Тому варто запам'ятати, що наші вміння, навики та знання потрібно набувати з дитячих років і не лінуватися, а щодня перемагати та переборювати себе. Тоді не втратиш того, чому навчишся і того, що вмітимеш, воно залишиться при тобі на все життя. Бо те, що вмітимеш і те, що знатимеш, за плечима не носити. Наші знання – це наша найлегша ноша. Згодом ми зможемо тільки вдосконалити свою майстерність. А основа –це наше навчання та відсутність лінощів.