Мпцвммм вправпра арпцпи ауптаіт еапрвсо ауаорц прв іроуспп уртпусопв ро
Віршовий розмір: ямб і пірихій
енЕй бУв пАрубок мотОрний
і хлОпець хоть кудИ козАк
удАвсь на всЕє злЕ провОрний
завзЯтіший од всІх бурлАк
Я дуже люблю весну. Вона приносить із собою тепло. Поступово природа повертається до життя після зимової сплячки. Чорна земля вкривається зеленою травою, з’являються квіти, на деревах розпускається листя.
У нашому селі весна дуже гарна, особливо, коли заквітають сади, бо сади в нас густі, з численними плодовими деревами. Весна – це час пробудження природи та початку польових робіт. Люди починають засаджувати городи, худобу виводять пастися на луги. На поля виїжджають комбайни та сіялки, цілий день чутно їхнє гудіння.
Сходить лід з річки, що тече край села, і люди починають рибачити. У лісі, що знаходиться поруч із селом, у травні повно грибів, всі приносять додому повні відра. З неприємностей, що приносить із собою рання весна, це розмиті земляні дороги. Неможливо пройти вулицею та зберегти взуття чистим. Та зрештою все підсихає.
З весняним теплом до села повертаються птахи. Звідкись вилазить мошкара, гудуть бджоли на пасіках. У цей час всі жителі села дуже бояться, щоб не трапилася гроза та не повибивала пилок з квітів, бо тоді сади не дають врожаю. А коли дерева оцвітають, дощу радіють, бо він живить землю та допомагає рости усьому, що посаджали.
Навесні ми все більше часу проводимо на відкритому повітрі – працюючи чи гуляючи. День стає довгим, погода приємною, заняття різноманітними. Особливо сильно хочеться бути на природі – у лісі чи на річці, бо саме там прихід весни відчувається найбільш яскраво.
<span>
<span>
</span></span>
Історизми- бегетіти, вивіз,засіка, Копний майдан, Лучник, Шилевий знак, Прецінь , <span>Ярлики.
архаїзми- </span>Бовдури, Голосити, Дідицтво , Дорічне, Збурення, Кармазиновий, Ломи,Обалити,Перхати, Пристати, ПИЩАЛЬ, сагайдак, метавка, Стрій, Скиміти, Тама, Трафити, Трембіта, Туратися, Ховзький, <span>Чепіргатий, пристати.</span>
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.