Є різні види мистецтв: література, кіно, малювання, музика, та багато інших. І кожен з них по різному гарний. Література тебе розвиває, мотивує. Музика рослаблює. В малюванні ти можеш показати що у тебе на душі. В кіно ти можеш побачити свого улюбленого актора. Але мені найбільше подобається музика тому що ти можеш задуматися про слова, мелодію цієї пісні. Що автор хотів сказати цим? Що він хотів мені передати цими словами? І кожен раз коли я слухаю ту чи іншу пісню я думаю що ж автор хотів сказати мені?
Тим більше бувають різні види музики. Можна підібрати під настрій.
Ось чому мені подобається музика
Лада
Лада — богиня світової гармонії, богиня Всесвіту, краси і любові. Велика мати всього сущого.
У ті далекі часи, коли світ тільки зачинався, не було тоді ні неба, ні землі, лише простиралося довкіл синє море, а на нім ріс явір зелений — Дерево життя. Те Дерево життя дарувало світові Ладу, богиню світової гармонії. Богиня Всесвіту, краси та любові стала матір’ю всього сущого. Широко розпростерла премудра мати над світом своє яскраве небесне склепіння із усіма небесними світилами. Із того Всесвіту вийшло повітря, з повітря — вогонь, із вогню — вода, а із води стала земля. Тоді чарівне магічне сяйво божественного тіла богині золотим світлом розпросторилося на всі боки. Бо в неї тіло прикрашене смарагдами та іншими коштовностями, а різнокольорова одежа очищена небесним вогнем. Богиня—мати завжди сліпучо—прекрасна. Ніжно любить її Ладо за ту вічну миловидну усмішку, бо то для нього всеєдиний лад творення духа на землі і на небі. З тієї сивої давнини Лада і Ладо стали богами—подружжям та символом лебединої вірності.
Картина.
<span>- В мене є така картина —
краща від усіх!
</span>Спіють яблука, малина,
зверху валить сніг.
Не картина —дивина.
Над горою низина.
На гілках сидять зайчата.
На ставку пливуть курчата.
Світить <span>сонце, сяють зорі.
</span> Їжаки летять.
Жолуді на осокорі
гронами висять.
— От картина,
<span>так картина! </span>
Що малюнок,
то й новина.
Хто ж її подарував?
<span>— Це я сам намалював!</span>
Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо
українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все
життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама
мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила
мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі
пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай
нам грядку».
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є
побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас
на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «Історія України в
народних піснях», там можна прочитати про все: і про Богдана
Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про
героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти
безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання
народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.