Вважається, що мрії допомагають нам зрозуміти, в чому сенс життя, і наблизитися до своїх цілей. Можна знайти чимало аргументів з літератури, що підтверджують цю точку зору. Вона близька і мені. Я вважаю, що сенс нашого життя визначається нашими мріями. Спробую пояснити свою позицію, звернувшись до прикладів з класичних творів.
Герой розповіді А.П. Чехова, коли був молодий, любив мріяти. Він вірив у торжество справедливості і вважав сенсом свого життя порятунок людей.
Він ні про що вже не мріяв, ні до чого не прагнув. Його займали лише фінансові питання. Так, чесний і щирий юнак перетворився в «язичницького бога» Іонич. Герой непомітно втратив сенс життя, коли перестав мріяти про високе призначення.
Без мрії життя людини не має сенсу, бо вона є найпотужнішим чинником пізнавальної і творчої активності людини, його мотивацією для досягнення заповітних цілей. Людина, яка має мрію, як правило, готовий боротися за неї до кінця, і саме це є сенсом його життя.
Виходить, що мрії дійсно грають важливу роль в становленні особистості: вона повинна мріяти і фантазувати про майбутнє, інакше сенс буття так і залишиться для неї загадкою. Хтось знаходить сенс життя, коли його мрія стає реальністю. Хтось розчаровується у всьому і втрачає себе. Добре, якщо він знаходить в собі сили повірити в щось інше. А якщо ні? Людина без мрії - це найчастіше людина без сенсу життя.
Літні канікули – найкращий, особливий час. Звісно, будь-яка пора року має свої принади, проте я найбільше люблю саме літо.
Тільки влітку сонце світить так довго, що втомишся бігати. А різних
справ можна зробити стільки, що взимку і не снилося: погратися з
друзями, допомогти батькам, навідати бабусю, покупатись чи сходити в
похід. Тільки влітку повітря так солодко пахне ягодами, сушеним сіном на
бабусиному подвір’ї і молодою картоплею з кропом та вершковим маслом.
<span>Цьогорічні літні канікули мені запам’ятаються надовго. Вони співпали з
відпустками батьків, тож цілий місяць ми провели всі разом. Спочатку
поїхали на море. Погода була чудовою, тож ми засмагали, досхочу
купалися, будували замки з піску. А головне – я нарешті навчилася
плавати. Я пишалася собою, і тато теж мною пишався. Ми шукали під
каменями крабів і спостерігали у воді за невеличкими прозорими медузами.
Все це було таким цікавим і незвичайним!
</span>За час поїздки я познайомилася з новими друзями. Ми багато
спілкувалися, фотографувалися і грали у пляжний футбол, пускали
повітряного змія. А ввечері любили виходити на берег моря. Як тільки
сонце починало хилитися до заходу, водяна гладінь ніби теж збиралася
спати. Море заспокоювалося і міняло колір. Спочатку воно біліло, наче
хтось вилив туди молоко, а потім сонце підсвічувало його червоним. Такої
краси я не бачила ніколи у житті!
А ще ми їздили у село до бабусі. Я дуже люблю гостювати у неї. Там
близько ліс, величезний луг і річка. Ми збирали з бабусею печериці –
вона їх вміє смачно готувати, ганяли на вигін гусей, а ввечері
зустрічали череду. Мені дуже сподобалося спати на сіні: воно запашне,
м’яке, і це так не схоже на життя у місті.
<span>Якби у мене спитали, чи хотіла б я ще раз пережити це літо, то я б
відповіла: «Дуже». Поряд були мама з татом, що трапляється рідко, і
багато нових знайомств, вражень та веселих пригод.</span>
П [п] согласный, глухой парный
о [а] гласный, безударный
д [д'] согласный, мягкий, звонкий парный
и [и́] гласный, ударный
л [-]
л [л':] согласный, мягкий, звонкий непарный, сонорный
я [а] гласный, безударный
Количество слогов: 3: по - ди - лля
Количество: букв 7, звуков 6
Переносы:подил - ля
<span>а)Говорили ж тоб</span><span>і : "Не барися! Швидше повертайся!"</span>
Мені поступалися місцем, але не завжди. Це в основному були молоді
дівчата і жінки років 40-50. За всю вагітність чоловіки звільнили місце
лише двічі. А одного разу взагалі був "кумедний" випадок. Заходжу я в
переповнену маршрутку, в якій їхали школярі приблизно 6-7 класу (напевно
на якусь екскурсію). Водій побачивши мене сказав до дітей, щоб вони
дали місце вагітній. Більшість зробили вигляд, що не чують, але одна
дівчинка заявила НАМ ТАКОЖ ТРЕБА СИЛИ БЕРЕГТИ, В НАС ЩЕ ФІЗКУЛЬТУРА.
Мені таки місцем тоді поступилися, правда зовсім не школярі, а якась
жінка. На наступній зупинці всі учні вийшли маршрутка залишилася
напівпорожньою. І саме страшніше в цій історії не те, що вони не
поступилися місцем, а те, що це наше майбутнє і виховуємо його ми.
