Видатний український письменник М. Коцюбинський — автор багатьох новел, оповідань і повістей. Він одним з перших українських літераторів звернувся у своїй творчості до такого художнього напрямку, як експресіонізм. Для Творів М. Коцюбинського характерне не стільки відтворення дійсності, скільки дослідження того, наскільки і як впливає ця дійсність на людину, її душевний стан та емоції. Серед найбільш відомих його творів – «Коні не винні», «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Intermezzo», «Persona grata», «Цвіт яблуні» і «Дорогою ціною».
«Дорогою ціною» — це героїко-романтична повість, яку М. Коцюбинський написав у 1901 році. На той час минуло вже сорок років після надання кріпакам волі, але події твору розгортаються у тридцятих роках ХІХ століття, тобто за тридцять років до відміни кріпацтва. Адже сучасникам автора ще були досить близькі поневіряння та страждання героїв повісті, бо після звільнення від кріпаччини в України почався новий етап боротьби з експлуататорами. За перемогу у цій боротьбі багатьом українцям довелося заплатити занадто дорогою ціною.
Що ж це за ціна, наскільки ж високо цінилася століттями бажана людьми воля? Йдеться про ціну життя. Письменник стверджує, що воля дорівнює життю, а вибороти її можна тільки ціною життя багатьох людей. І це стосується не тільки головних героїв повісті Остапа й Соломії, які заради волі були здатні на все. Це стосується усього поневоленого українського народу, узагальненого в образах героїв повісті, народу, який вже ставав на шлях революційної боротьби.
Для М. Коцюбинського поневолене українське селянство вже не було «волом у ярмі». Для того, щоб показати у своєму творі «жевріння іскри у попелі», письменник насичує оповідь про Остапа і Соломію показом тих жахливих перешкод, які чекали на втікачів від панського ярма на кожному кроці, тих жахливих подій, під час яких втрачалося почуття дійсності.
Скільки ж страждань треба було винести у кріпаччині, як же щиро треба було вірити у можливість здобуття волі, щоб заради неї, не замислюючись, йти через смертельну небезпеку. Стрілянина по втікачам, пошуки Соломією Остапа у комишах, пожежа у плавнях, зустріч з вовком, нерівний бій з турками на Дунаї, загибель Соломії — ось ціна, яку заплатили герої повісті, ціна, яку доведеться заплатити українському народові за щастя, гідність і волю.
Слід сказати, що, незважаючи на трагічний фінал повісті «Дорогою ціною», М. Коцюбинський показує волелюбність українського народу, для якого шлях до волі і щастя завжди поєднувався з самовідданою боротьбою за свободу та незалежність.
Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.
<span>Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу. </span>
<span>Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він допоможе мені порадою, він запропонує реальну допомогу. У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за товариську підтримку? </span>
<span>Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не маючи його, людина відчуває себе руїною. Як відомо, здоров'я неможливо купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? І тільки тоді зрозумієш, що щастя все ж таки неможливо оцінити лише в грошовому еквіваленті. Скільки людей страждає від того, що у молоді роки Дозволяли собі зайві речі, забуваючи про наслідки — це і нестримне вживання алкоголю, і безмірне паління, дві, а то й три пачки у день! Наслідки не чекатимуть, і вже скоро такі люди відчують себе дуже хворими, адже людський організм зроблений не з заліза. Тому, я вважаю, що здоров'я потрібно берегти замолоду, щоб у похилому віці не бідкатися та не звертатися до лікарів; </span>
<span>Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони так багато віддають нам, своїм дітям. А ми зрідка буваємо такими невдячними, такими байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то, мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад, приділяти їм більше часу та уваги. Бо вони віддають нам стільки любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця своїх днів вони ведуть нас дорогами життя, не помічаючи інколи, що з маленьких нетям ми швидко перетворилися на самостійних, дорослих людей. Проте для батьків ми, здається, назавжди залишаємося маленькими дітьми. Але яке все ж таки щастя, що вони є, рідні, милі батьки! </span>
<span>Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість. </span>
Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю.
<span>Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один одного чи просто згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки, навіть катастрофи. Чому ж не зупинитися на мить, не вислухати співбесідника, а головне, не зуміти його зрозуміти? Адже це так просто! І тоді, на мою думку, у світі буде менше злості, розчарувань та непорозумінь. Люди будуть щасливими, спокійними, урівноваженими, зменшиться кількість відвідувань психоаналітиків, адже кожен з нас буде в змозі дати пораду, допомогти близьким або навіть незнайомим людям. Тоді, мабуть, люди зрозуміють, що жити у згоді, без чвар, без якихось розбірок, без катастроф та війн — це і є головне, це і є справжнє щастя. Адже мирне небо над головою, мир у душі — це все, про що може мріяти кожна людина, яка знає ціну усьому, що відбувається зараз у світі. </span>
<span>Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!" </span>
<span>І нехай у мене не буде порожньо у кишенях... </span>
Жив-був у садку собі Соловейко. Кожного ранку своїми дзвінкими піснями він звеселяв усіх своїх друзів: і Мурашку з мурашника, і Зайчика з лісу, і маленьку Бджілку-трудівницю. Його пісні допомагали всім весело провести день. Але сталося так, що Соловейко напився води з холодного потічка, і застудився.Сидить у гніздечку, кашляє, плаче. Чують друзі - не співає Соловейко. Прилізла до його гніздечка мурашка, дізналася про його біду, та й розповіла всім. От думали вони, гадали, як порадити в біді. та й надумали все розповісти дівчинці Оленці, яка щодня прибігала у садок слухати Соловейка. Дівчинка Оленка взяла з дому малину, зробила для Соловейка теплий чай, а Бджілка принесла йому меду, та й так всі разом вилікували свого друга. З тих пір співати Соловейко став ще гарніше і дзвінкіше.