Насправді, віра в чудо це далеко не завжди
впевненість у тому, що існують феї, єдинороги і добрі дракони. Дорослі
люди вірять в чудеса трохи по-іншому. Скоріше, вони вірять в удачу, у збігу
обставин, які приносять їм моральний або матеріальний дохід,
смовижні зміни в характері й поведінці інших людей, які стають
основою для поліпшення відносин. Дивом може стати абсолютно випадкове
знайомство з людьми, які несподівано стають частиною нашого життя і
позитивно на неї впливають. Багато вважають, що чудес не буває, але безліч повсякденних подій можна вважати смом.
<span>Багато людей з великим задоволенням допомагають дітям і абсолютно незаслужено залишають без уваги людей похилого віку. Психологи пояснюють це побоюванням старості - вона у свідомості молодих людей асоціюється з чимось негативним. Ось вони і намагаються не помічати проблем літніх, щоб свідомо віддалити себе від «страшної» старості, щоб не бачити, що може статися з ними через кілька десятків років. Страждають від цього і самі люди похилого віку - вони відчувають себе непотрібними, практично ізгоями - і це для них гірше, ніж бідність і хвороби.</span>
Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг – п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним, як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно. Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка, хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву пташинку (За О. Копиленком).