1 - 4), 2 - 5), 3 - 3), 4 - 5), 5 - 2) більш впевнено, куди важче, щонайдужче, гірше, більш повільно. 6 - 4), 7 - 3) 8 - 4), 9 - 2) 10 - 3), 11 - 4) 12 - 1) тонше.
Ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. Ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. Ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. Але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. Але що йому в цьому допомагає? Що так активно цей-таки рівень підтримує? Безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. Тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. Відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
Дмитро дав мені напитись води як кіт наплакав
Моя вулиця невеличка, але охайна.
Сусіди милі та добрі. Єсеніна дуже гарна, особливо восени, коли вона одягає найкразу сукню, і просить всіх зупинитися та подивитися на її красу. Весною вона ще та краля, її зелені коси так і розгойдуються н авітрові, просячи помилуватися і похвалити. А ніжні очі фіалок си підсніжників.... Ото справжня розкіж. А п*янкі запахи квітів, чи то дзвінка пісня братика-соловейка. Усі це тримає в собі одна з найменших вуличок мого села
