Відповідь:
- Привіт, Де ти був в літку?
- Як завжди у таборі! МоЇ батьки вічно зайняті.
- А я відпочивав на морі.
- Де саме?
- ПОБЛИЗУ Одеси. Ми Їздимо туди кожен рік.
- Пощастило ж тобі!
- А потім гайнули до тітки у Київ.
- Зрозуміло. Ну і як там у столиці?
- Нічого особливого, як і в нас. Хіба що в метро цікаво!
*Дзвенить дзвінок*
- Ой, пора на урок! Бувай
- До зустрічі
Улица моей мечты - это та улица, идя по которой, я буду чувствовать себя счастливым. Называться она должна улицей Счастья. По её границам должны расти различные фруктовые деревья: яблони, груши, сливы, вишни... Дома на этой улице должны быть не выше двух этажей и покрашены во все цвета радуги. На этой улице летом должно быть достаточно тени, чтобы было не жарко; осенью не должно быть глубоких луж; зимой достаточно ровная дорога для того, чтобы детишки заливали себе каток; а весной должны стоять лавчонки у деревьев, чтобы, сидя на них, ты мог почувствовать нежный ветерок весны. По вечерам по улицам должны ходить старички с палочками и чувствовать всю прелесть этого места. Они должны чувствовать себя комфортно. Именно так должна выглядеть улица моей мечты!
Олександр Потебня - філософ мови
Олександр Потебня Опанасович - мовознавець і філософ, літературознавець, фольклорист та етнограф, представник психологічного напряму в слов'янській філософській науці. Народився у небагатій шляхетській родині Роменського повіту Полтавської губернії. Атмосфера, що панувала в сім'ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури. Навчався у Радомській гімназії, у Царстві Польському, де його дядько по матері був учителем. Там вивчав польську, а у домі свого дядька — німецьку. Він був одним із засновників Харківської громади. Потебні належить думка про потребу видання словника давньої української мови.
Задай в поисковике и там відаст ответ я только что посмотрел!
- Привіт!
- Привіт!
- Чому, дивишся у вікно, що там такого цікавого?
- Я просто дивлюся на осінню природу, дуже вже я люблю цю пору року.
- Чим вона тобі так подобається?
- Ну ось дивись. Бачиш, там стоїть береза? Як на мене, це дуже гарно, коли береза вдягається в жовто-золотаве листя, немов в гарну сукню, що вкриває її білий стовбур, немов білі ноги якоїсь панянки.
- Це все, звісно, дуже гарно, а як же дощі? Калюжі?
- І що в цьому поганого? В дитинстві мені завжди подобалось в гумових чоботах бігати в них за друзями, було весело. Зараз в цьому теж можна знайти багато чого гарного.
- Наприклад?
- Ну он дивися, вночі був дощ і он та велика калюжа ще й досі не висохла, а жовті листочки з дерев, немов балерини, кружляють в причудовому таночку та падають в калюжу, і тоді вже перетворюються на маленьки кораблики у великому океані.
- Ну в тебе й порівняння, осінь, для мене, це пора, коли хочеться сумувати.
- Мені теж хочеться сумувати осінню, але сум цей якийсь добрий, він гріє душу і дарує надію на те, що скоро прийде літо.
<span>Ну ось, тримай, якось дуже багато для діалогу получилося, але, сподіваюсь, допоможе)</span>
